Ігор Мізрах: «Щоб бути політиком, не обов’язково бути при владі»

Ігор Мізрах володіє медіахолдингом, до якого входить група сайтів та кілька друкованих видань. Також не так давно йому навіть закидали формування кадрової політики на Банковій, а точніше «торгівлю посадами».

Він відкидає подібні звинувачення та запевняє, що до Офісу президента Зеленського не має жодного стосунку. Натомість більше часу став приділяти музиці. Любить співати пісні у стилі французького шансону та ображається, коли його називають «співаючим ректором».

Найбільше галасу навколо його персони виникло у 2019 році, коли Ігор Мізрах провів журналістське розслідування і навів факти про буцімто причетність військового прокурора Анатолія Матіоса до покривання корупції у сфері закупівель в українській армії.

Натомість Головний військовий прокурор Анатолій Матіос 30 серпня 2019 року оприлюднив на своїй сторінці в соцмережах відео затримання групи підозрюваних, зокрема й Мізраха. Він назвав їх «групою недешевих і непростих шахраїв», які, називаючись працівниками Офісу президента Зеленського, вимагали 570 тисяч доларів від потерпілого за призначення його заступником директора «Укроборонпрому».

Чим закінчилася ця історія і ким насправді вважає себе Ігор Мізрах – далі в інтерв’ю.  

Про вас на просторах інтернету є чимало різнопланової інформації. Хто ви? Політтехнолог, політолог чи представник шоу-бізнесу?

Точно не політтехнолог. Виборами ніколи не займався, але політиком і громадським діячем себе вважаю. Музика – моє хобі. Це те, чим живу в душі. Мені це дуже подобається. Звичайно, творчість не дає ніяких заробітків – це так, хобі…

Про Вас дуже багато всього написано. Складно розібратися – де правда, а де медійна вигадка. Що ви про себе останнім часом прочитали такого, з чого потім, можливо, довго сміялися?

Що я – сірий кардинал, який розставляє всі посади в Адміністрації Президента. Ну, це смішно…Ця тема давно крутиться в медіа. Насправді все дуже просто. Колись мене попросили розібратися із ситуацією на ДП «Житомирський бронетанковий завод». Це було в липні 2019 року. Я ж не думав тоді, що докопаюся до таких жахливих речей. У результаті – докопався до махінацій, де було вкрадено 400 тисяч гривень і ще 5 мільйонів доларів навколо пакистанських танків. Дмитро Пономаренко – людина, яка вивела з «Укроборонпрому» ці мільйони. Він продав танки, за які не надійшли кошти назад до держави. І не тільки ці. От я зробив журналістське розслідування – воно тепер нікому не потрібне. А я отримав проблеми від військової прокуратури та особисто від військового прокурора Матіоса. Зараз у мене з ним війна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ↓↓↓

У Вас зараз є судові позови до Матіоса чи у Матіоса особисто до Вас?

Я написав п’ять заяв до ДБР та НАБУ про порушення кримінальних справ, але там, найімовірніше, працюють його люди, і тому завжди отримую відмову про порушення кримінальної справи. Я не здаюся і все одно буду доводити свою правду в судовому порядку. Дуже прикро, що сьогодні журналістські розслідування не використовують як основу у кримінальних справах. Журналістів читають, але беруть тільки те, що вигідно.

Ви з Анатолієм Матіосом були знайомі раніше?

Я з ним взагалі не розмовляв і ніколи у своєму житті не бачив. Це – віртуальне знайомство на підставі корупційного скандалу. Я конкретно розповідаю, як мене підставили. Я ніколи не був знайомий з «людиною-торпедою», яка приносила мені гроші в кабінет. Проте цього ніхто не чує, бо це невигідно! У нас є два закони: вигідно і невигідно. Писав заяви з цього приводу і до правоохоронних органів – завжди відмова…

Як правоохоронці мотивують свою відмову? 

Що журналістське розслідування не може бути взяте за основу для порушення кримінальної справи.

Із нинішнім президентом знайомі? Запитую в контексті інформації про торгівлю посадами в Офісі президента. 

Ні, не знайомий.

Ви сказали, що виборами ніколи не займалися. Не займалися, бо не пропонували, чи не хотіли займатися виборами?

Пропонували, звичайно, і не один раз. Майже на всіх виборах і за Януковича, і за Ющенка, і за Кучми. А от «Слуги народу» – ні. Чесно кажу! А всі інші, мабуть, пропонували, але я відмовлявся завжди, я власник медіахолдингу, журналіст, а це вимагає незалежності та неупередженості. Використовувати цей інструмент, щоб працювати на когось, – це не моє!  

У скільки обходиться утримання медіахолдингу і скільки видань до нього входить? 

Два журнали  – «Персона» і «Рейтинг». Я зробив усе, щоб майже піти від чорного піару (від публікування неперевіреної та недостовірної інформації – ред.), скоротив кількість сайтів – їх було набагато більше. Зараз, може, приблизно двісті є.

Двісті сайтів! Ви сказали, що ви відходите від чорного піару, ну, я так думаю, що маєте на увазі «джинсу́», про яку в принципі не говорять публічно. За рахунок чого заробляєте? Банерна реклама вже давно не приносить таких великих коштів…

На наших сайтах немає жодної банерної реклами. Я не приховую, що вони дотаційні.

І Ви зараз не скажете, з якої сфери дотується?

Це інша сфера бізнесу та мої партнери, але відразу кажу, що це не «соросята» (так називають осіб, котрі начебто лобіюють інтереси фінансиста Джорджа Сороса в Україні).

Взагалі вважаю, що потрібно закривати сайти, які вимагають кошти, але це вже робота кіберполіції. До речі, ми тісно співпрацюємо.

Із кіберполіцією?

Так, коли до мене звертаються – завжди надаю інформацію: хто розміщав статтю, хто автор. Якщо питають за колег, яких я знаю, – теж надаю інформацію. Це нормально.

Що має опублікувати сайт, щоб ним зацікавилася кіберполіція?

Насправді є багато тем. Наприклад, коли пишуть про «ДНР/ЛНР», про сховище боєприпасів.

У мене немає якихось амбіцій – вийти там на перший план, щоб читали лише видання мого холдингу, але вважаю, що сайти типу «Політика», «ВсеМедіа» ВікіБаза добре читають. …

Скільки років Ви вже у Києві?

Двадцять років.

Чи безпечно себе тут відчуваєте? 

Ні. На мене не раз здійснювали напади, зокрема – через журналістську діяльність. От в Печерську до сьогодні лежить вже пів року заява про напад, погрози життю, використання зброї… Сидів спокійно, до речі, в ресторані на інтерв’ю з адвокатом. На мене просто напала банда із десятьох осіб. Погрожували зброєю, обіцяли кинути в багажник та вбити, якщо я не приберу інформацію про Матіоса та Філюка зі своїх сайтів. Я відразу викликав поліцію. Все зафіксували. Дівчина-дізнавач була – все повністю зробила. На тому закінчилося. Пів року минуло, а навіть немає обвинувачення та підозри. Не бачать злочину у нападі на журналіста.

ПО ТЕМІ ↓↓↓

Свого часу ви хотіли стати мером Вінниці. Чому переїхали жити до Києва? 

Від Вінниці трошки відійшов. Там вийшла не дуже приємна історія, і цього ніколи не приховував. Хоча саме Вінницю я колись вважав своїм рідним містом і планував там прожити все своє життя. Проте комусь не сподобалося, що я вирішив спробувати стати мером.

Маєте на увазі вінницький період Володимира Гройсмана?

Період, коли пішов Дмитро Володимирович Дворкіс і було з кого обирати.

Ви з Володимиром Гройсманом добре знайомі?

Знайомий ще з тих часів, коли він був мером.

А зараз спілкуєтесь?

Навіть коли займався конкурсами краси, він як бізнесмен був у нас спонсором. Зараз ні – не спілкуємось.

Чому не спілкуєтеся? Життя розвело в різні боки чи є якийсь конфлікт?

Ну, життя розвело й особистий конфлікт, який виник після інтернет-скандалу з SMS-повідомленнями. Він до цього часу вважає, що я до нього причетний, а там були задіяні інтереси його мами. Хоча я її завжди вважав своїм другом, і вона мені дуже допомагала. Я до цього SMS-скандалу справді не мав тоді жодного стосунку. І, до речі, люди, які його влаштували, потім про це говорили Володимиру Гройсману.  

Останні п’ять років Вінниця фігурувала як один із політичних впливових центрів. Зараз є впливові вінницькі політики? 

Ми ж не можемо списувати Петра Олексійовича Порошенка та Володимира Борисовича Гройсмана. А ще є нинішній губернатор Сергій Сергійович Борзов. Петро Порошенко та Володимир Гройсман, як і Володимир Зеленський та Віталій Кличко, належать до переліку політиків, яким довіряють українці.

От ви самі підвели до теми Віталія Кличка. Ви з ним знайомі? І чи цікавитеся київською політикою?

Особисто знайомий. Давайте говорити як є, що політичний центр знаходиться у столиці України, і Київ є впливовим. Звідси починається велика політика. Зрештою, багато депутатів міської ради стали потім депутатами парламенту.

Хто із мерів Києва за двадцять років, які ви живете в цьому місті, був для Вас найцікавішим, найяскравішим персонажем?

Ну, мені здається – Кличко.

Ви стежили за цією історією з обшуками на різних комунальних підприємствах? Як думаєте, з чим пов’язано?

Звичайно. Ви знаєте, влада затягує. Її ніколи не хочеться втратити. Коли сьогоднішня команда Зеленського прийшла до влади, задекларувавши, що лише за одну свою каденцію вони змінять країну, то в мене, як політика і журналіста, це викликало скептицизм і посмішку. За 5 років фізично неможливо змінити те, що накопичувалося 30 років. Звичайно, смак до влади прийшов під час влади. Втрачати його ніхто не хоче. Це тільки на перший погляд здається, що п’ять років – довжелезний період часу, за який можна все зробити, але люди, які не мають політичного досвіду й почали його здобувати під час роботи – звичайно, вони цього не встигнуть зробити.

Ну, говорять, що «Титанік» збудував професіонал, а Ноїв ковчег – дилетант…

Так, але поки що ми не бачимо результатів. При цьому Володимир Зеленський вже вирішив, що піде на другий строк.

А Віталій Кличко?

Моя думка, що він теж стовідсотково буде балотуватися у президенти і зараз має нормальний рейтинг.

До речі, у нинішній Київраді досить багато таких медійних облич, зокрема, і співвласниця «Главкому» Юля Лимар. Дмитро Гордон був у попередній Київраді. Вам пропонували піти до Київради нинішнього складу?

Ні, не пропонували, але я б стовідсотково і не погодився.

А чому? Ви ж на початку нашої розмови сказали, що є політиком.

Щоб бути політиком, то не обов’язково бути десь при владі і бути депутатом. 

Що обов’язково у такому разі для політика?

Політик – це людина, яка відкрито висловлює свої думки, які можна використовувати для розбудови успішної країни.  

Ну, тоді згадайте якісь із власних політичних тез, які б підтверджували, що ви є політиком?  

Крим. Я перший сказав про те, що його здали, хто здав і за скільки. Повністю висловив думку в своєму відеоінтерв’ю. Вважаю, що саме через це мені згодом пришили клеймо торговця посад на Банковій.

Крім політики та бізнесу, ви багато пробуєте себе у музиці. Якщо я Вас зараз назву одним зі співаючих ректорів, то Ви образитесь. Пам’ятаю, що в одному з інтерв’ю так було.

Ні, я не співаючий ректор хоча б тому, що я вже більше не ректор. 

З ким із відомих співаків Ви б асоціювали свою творчість? До якого жанру зараховуєте власні пісні?

Я в основному співаю шансон.  

Французький шансон – красиво. Російський шансон – не завжди.

Я не співаю російський «блатняк», хоча в Вікіпедії якийсь інформаційний кілер вніс правки і написав, що я виконую саме російський шансон, і зараз не можу виправити ці дані. Якщо ви чули мої пісні, то це чисто французький шансон. А «шансон» в перекладі з французького – пісня. І тому вважаю себе якраз виконавцем французького шансону. Я дружу з Євгеном Кемеровським і вважаю його творчість близькою для себе.  

Яка улюблена пісня із Вашого репертуару? В усіх же є «коронний номер».

Ви ж розумієте (усміхається – ред.) – «Мой папа вырулит». Так воно вийшло. Я закінчив зараз дуже гарний альбом «Кардиограммы Любви». Десь через місяць буде повна версія. Ви чули вже самі «Кардиограммы», «Амулеты»…

Успіх співаків – це не лише хороші вокальні дані та сильна харизма, але й хороший композитор і також хороший автор текстів.

Дивіться, автора дуже важко знайти, а шлягер ще важче. Я зараз дуже тісно співпрацюю з Басовичем – він дуже гарний композитор, із Оленою Візікович. Останній альбом майже весь на її вірші, на її музику.

Скільки обходиться запис однієї пісні, якщо враховувати роботу композитора та автора?

Разом з автором – до двох тисяч доларів. Але записати пісню – цього замало.

Ви маєте на увазі подальшу розкрутку ?

Так, як кажуть музиканти, потрібно ще зробити гарну ротацію, щоб її хтось почув – це дуже дорого. Наприклад, на радіо «Шансон» дуже дорого коштує така ротація.

А кого з українських співаків вважаєте справжнім проривом?

Я вважаю, що ми – українці – є найталановитішими, і наші голоси є унікальними. Прикро, що артисти, не маючи тут роботи, їдуть до Росії і там співають. Там більш розвинений шоу-бізнес, бо у нас його немає…

Це Ви про дружину Сергія Лещенка наразі?

Я про Ані Лорак, Таїсію Повалій, Лободу. Нещодавно у Facebook дивився відео й побачив день народження доньки Кіркорова, де збиралися усі, й була Ані Лорак, і сидів Крутий…

І співали «Рідна мати моя»?

І співали «Рідна мати моя» чистою українською мовою. У себе в Росії! Це говорить про те, що, не можна було так чинити з артистами, які дійсно талановиті й принесли Україні друге місце на Євробаченні. А щодо вподобань, то мені дуже подобається Олег Скрипка. Зараз я зайнявся Вікторією Булеєвою. Ми домовилися, що буду її продюсувати.

Це перший Ваш продюсерський досвід?

Ні. Був Олександр Тищенко, була Натаніка та інші.

Що з цього більше подобається: медійний бізнес чи все-таки продюсування?

Медійний. Це моє.

Тому що Ви все-таки – політик?

Так. Хочеться писати, хочеться аналізувати та висловлювати думки.

А якби Вам сьогодні сказали: «Ходімо в парламент!»? За списками.

То не пішов би.

А чому?

Ну, тому що…

Зараз дещо пафосно запитаю: Ви вірите в Україну? Нещодавно колишній радник Володимира Путіна Ілларіонов сказав, що в України немає майбутнього і захоплення наших територій Російською Федерацією – це питання часу.

Я вірю в Україну, я патріот своєї держави. Я проукраїнськи налаштований і, повірте мені, дуже багато пропонували виступати на російських телебаченнях: на «НТВ», на телеканалі «Дождь» – я відмовлявся завжди, бо розумію, що як тільки туди переступлю поріг, навіть відстоюючи українську позицію – ти вже ворог для України. І це, до речі, дуже великі недоліки нашої влади, наших правоохоронних органів. Вони не думають про це. Чому не посилати туди політиків для відстоювання нашої позиції?

Ми сьогодні живемо в своєму інформаційному просторі, і наша вся інформаційна маса у Росії не транслюється. Вони беруть і вибірково монтують те, що їм потрібно. Це – біда. Це у нас реально немає нормальної інформаційної політики у часи гібридної війни.

Що Вас розсмішило протягом останнього місяця? Яка подія чи яке інформаційне повідомлення?

Не повірите, от реготав сьогодні, бо відкрив випадково персональний сайт Матіоса, де Анатолій Васильович розмірковує, що Янукович мав куди бігти по пеньках – до Ростова, а куди буде бігти пан Зеленський?

Я так думаю, шо це йому треба бігти через ту біду, яку він наробив у державі, у скількох людей він віджав бізнес, але, бачте, він не боїться заявляти про президента, про те, що йому треба кудись бігти – ти ж факти наведи!

bigkyiv.com.ua