"Не жіночих професій" не існує: як українки руйнують гендерні стереотипи
Українки руйнують всі стереотипи в гендерному вимірі. Адже у світі побудована ідеологія, що жінки ніжні, тендітні створіння і їм не під силу "чоловічі" професії. Однак, вони доводять протилежне. Мабуть, вам просто не відомі жінки, які не звертають увагу на курс долара, похмуру погоду й нові тренди моди. Вони рано прокидаються, пізно лягають. І поки ще чоловік допиває ранкову запашну каву, вони встигають переробити всю роботу по господарству й бігти у справах. Вони можуть будувати, перевертати вугілля на шахті, тримати худобу, обробляти гектари землі, гасити пожежі, завойовувати найвищі титули, виховувати нове покоління, захищати рідну країну. Це й список можна продовжувати нескінченно, адже жінки насамперед витривалі особи й нічим вони не поступаються чоловікам.
Тож ми вирішили розповісти вам про тих, хто руйнує стереотипи щодо "не жіночих професій". Для прикладу обрали спорт. Адже він вимагає хорошу фізичну підготовку й завжди залишатися в тонусі. Кажуть, що жінки можуть все. І спорт дає можливість їм ставати білиш сильними — і морально, і фізично.
В таких видах спорту, як хокей, регбі, паверліфтинг, звикли бачити чоловіків. Проте, саме тут жінки виборюють золоті нагороди й ще раз показують — вони сильна стать. Як їм вдається поєднувати жіночність та мужність, бути хорошими матерями й гідними представницями спорту, ніхто не може зрозуміти.
Проте, ці ніжні, тендітні, мудрі жінки стають справжніми чемпіонками. Крізь біль виборюють на арені звання найкращих. Лише в змаганнях показують свою спортивну підготовку та мужність. Моральна й фізична підготовка жінок не стоїть позаду чоловіків.
Наприклад, Лариса Соловйова стала найсильнішою жінкою планети, Владислава Скащук — головною хокеїсткою збірної України, Карина Янчук — каратистка з ураженням слуху, першою в історії триразовою чемпіонкою Дефлімпійських ігор, Олександра Радулович — головною баскетболісткою України, Дарина Самчик — чемпіонкою світу зі змішаних єдиноборств.
Любов до дітей, веселі й цікаві уроки фізичної культури в школі, підштовхнули й Олену Ігнатенко вступити в Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж на спеціальність початкова освіта, організатор спортивних секцій та клубів. В дитинстві вона брала активну участь у змаганнях, посідала призові місця на змаганнях, а головне дівчина відчувала — вона самоорганізована та витривала. Наразі Олена мама двох дівчаток, свої спортивні навички передає їм.
Розповідає, що в коледжі в її групі навчалося порівно, як дівчат, так і хлопців: по 15. Тож про гендерну нерівність тут мови не йшлося. А от в паралельних групах було більше дівчат. Так, з 30 студентів лише 1-2 чоловічої статі. Та й до 4 курсу більше залишилося дівчат. Хлопців або ж відсторонювали від навчання, або ж вони самі йшли з коледжу після першої педагогічної практики. Тож, можливо, ці тендітні жінки не такі вже й тендітні. А мужні, стійкі й витривалі особи.
Олена стверджує, навчатися на вчителя фізичної культури було зовсім не тяжко. А серед її колег були справжні спортсмени, а зараз фітнес-тренери.
На практиці ж дівчата демонстрували всі свої спортивні вміння. Спочатку навчали дітей в дитячому садочку. Там їх малеча побоювалася й навіть плакала. В початковій школі практиканток учні чекали й там, стверджує Олена, було легше. Також кожного разу на уроки приходили методисти з коледжу, одногрупники. Вони разом аналізували помилки й не допускали їх в майбутньому.
Олена додає, що практику проходили й в літніх таборах. Там для діток вони були не тільки вчительками, вони їм замінували маму.
Курйозних випадків зі своєї практики, Олена не пригадує. Проте каже, що коли в таборі було по 30 дітей віком від 7 до 9 років, курйози були майже щодня: хтось боявся морської води, а хтось плавати не вмів.
Проте каже, що сучасні дівчата руйнують будь-які гендерні стереотипи. Вони можуть бути сильними в змаганнях й ніжними в родині. Жінкам все під силу.