Кого (не) влаштовує законопроєкт №4398: детальний аналіз

Часто юристи посилаються на норму Конституції, де визначається, що у нас діє принцип верховенства права. Але якщо існує суспільна проблема, де учасники правовідносин не можуть дійти компромісу, частіше питання права й справедливості переноситься до суду. Хоча, можливо, достатньо просто відкоригувати норми права, щоб досягти балансу суспільного інтересу.

Проблема валютних позичальників давня, відкладена, політично заангажована і спекулятивна. По-перше, відсутня чітка інформація про реальні суми боргів і про їх співвідношення з вартістю іпотечного житла. Такої аналітики немає. По-друге, жодна чинна до сьогодні процедура не влаштовувала позичальників (якщо вірити мітингам). По-третє, хто з банків хотів, той питання вже врегулював. І жоден мораторій не зупиняв банки від продажу іпотечних активів, тим більше, що на банки в ліквідаційній процедурі мораторій не поширювався.

На мою думку, справедливий механізм містив і містить Кодекс із процедур банкрутства (КУПБ). Що він передбачав — нагадаю для тих, хто не знав та ще й забув.

Це процедура реструктуризації без визнання особи банкрутом за Перехідними положеннями Кодексу. Згідно з процедурою, боржник самостійно звертався до господарського суду із заявою про неплатоспроможність. За наявності підстав господарський суд відкривав провадження і вводив мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначав арбітражного керуючого.

Боржник мав запропонувати план реструктуризації з такими пільгами для валютних позичальників:

• якщо площа квартири до 60 кв.м (але не менше 13,65 кв.м на одну особу) або будинку до 120 кв.м, то строк реструктуризації 15 років зі сплатою ставки UIRD 12 +1% (на день підготовки статті це 8,42+1%, тобто 9,42% річних).
• якщо площа квартири більша за 60 або будинку більша за 120 кв.м, то строк реструктуризації 10 років зі сплатою ставки UIRD 12 +3% (на день підготовки статті це 8,42+3%, тобто 11,42% річних).

Валютою реструктурованого зобов’язання стає гривня.

І ще один момент, на якому групи валютних позичальників чомусь не акцентували увагу, — це те, що реструктуризації підлягала не астрономічна сума боргу, а ринкова вартість нерухомості на день відкриття провадження, при тому пропорційно зменшена на суму вже виплаченого тіла кредиту.

Важливо, що з жовтня 2019 року залишок боргу після виконання реструктуризації списувався, відповідно до норм Кодексу, і мало хто з позичальників знав про це й мало хто скористався цією можливістю.

У жовтні місяці 2020 року на одній із робочих груп відбулася досить неприємна розмова з валютними позичальниками щодо «грабіжницьких умов» зазначеної в Кодексі процедури. Звісно, я вважав і вважаю, що сьогодні отримати кредит в гривні під 9% річних на 15 років із дисконтом уже виконаних зобов‘язань — це подарунок. Але позичальники запевняли, що авансування витрат і судовий збір у сумі майже 60000 гривень непідйомний для багатьох.

Через деякий час я звернувся до одного з авторів КУПБ, народного депутата України Тараса Тарасенка з пропозицією об‘єднати зауваження позичальників, практиків адвокатів, суддів і банкірів. Виявилось, що народний депутат уже почав цю роботу, тож мені лишалося зібрати думки банкірів, суддів та адвокатів й узгодити їх між собою.

• Інформація із судів була і є невтішною. Валютні позичальники не користуються механізмами КУПБ через високі витрати «на вході».
• Із банків інформація була різною й нечіткою. Хтось продав ці активи, хтось провів реструктуризації за попередніми процедурами, хтось повторював, як мантру, про збитки.

  

• Із позичальниками розмова взагалі не складалася, бо ініціативні групи вважають, що борги вже треба списати. Хоча в приватних розмовах декого вдалося перетягнути на бік реструктуризації за процедурами КУПБ, але критична маса валютних позичальників, категорично не сприймає ці процедури.

Чому ж так? Головний чинник, і я в тому впевен, — дезінформація, яку поширюють «антиколектори»: це міфи про «тюрми для банкрутів», про податки на залишок, про те, що борги не списують, що квартиру забирає собі арбітражний керуючий.

Чого тільки, працюючи з групами позичальників, не доводилося чути. Тож для них довелося стати «банківським упирем», а для колег-банкірів «запроданцем»…

У той самий час, як Національна асоціація адвокатів України проводить навчання адвокатів із процедур КУПБ щодо фізичних осіб, де вже навчено понад 3500 адвокатів, хтось нівелює реально працюючі правові механізми брудною антирекламою, тому населення й не сприймає цілком адекватні та справедливі механізми, закладені в Кодексі.

Тому було надзвичайно складно, але важливо з‘ясувати, які лаконічні точкові недоліки процедури прибрати, щоб вона почала працювати. Тож викристалізувалися наступні проблеми, які команді розробників довелося виявити, публічно проговорити та внести в проєкт закону.

1. Проблема майнового цензу, тобто старту процедури з високим «вхідним порогом» у 60000 грн. Після багатьох нарад вирішили запропонувати спрощену процедуру без арбітражного керуючого.
2. Проблема «права єдиного кредитора», коли банк як єдиний кредитор «впирався рогом» — не погоджував план реструктуризації на 10-15 років і заявляв клопотання про закриття провадження. Цю можливість прибрали, щоб стимулювати банки до пошуку компромісів.

Закон створює банкам стимул для домовленостей — не хочеш реструктурувати на підставі домовленості з позичальником, позичальник звертається до суду за захистом і для застосування під судовим контролем процедури реструктуризації. Якщо банк і так не згоден, то переходимо до реалізації майна. Справедливо? Думаю, що для тих банків, менеджмент яких за 10 років існування проблеми не знайшов вихід, то так. Бо проблема не лише в позичальниках, але й у ризик-менеджменті банків і в нав‘язуванні на початку 2000-х років ануїтетних методів кредитування (коли щомісячний платіж роками незмінний, а «тіло» кредиту майже не погашається першу третину строку).

Виявилося також, що позичальники взагалі не знають процедуру продажу активів ліквідованих банків. Ми з ними перевіряли, із кожним охочим, його історію торгів кредитів у системі торгів ФГВФО Prozorro.sale, і виявлялося, що таки активи торгувалися, торгувалися декілька разів і були шанси викупити ці кредити і за 50% і за 20% від заборгованості. Тому ми запропонували норму, якою ФГВФО має запропонувати позичальнику погасити такий кредит за сумою не нижче оціночної вартості активу, яка встановлюється ФГВФО під час процедури інвентаризації у перші 6 місяців ліквідаційної процедури. Зараз чинна процедура прозорих продажів активів не влаштовує позичальників, тож ми запропонували прозоре погашення на умовах, які влаштують і ФГВФО, і вкладників (про яких позичальники якось забувають).

До другого читання зауваження давали усі «стейкхолдери» ринку валютних іпотек, які вкладалися в первину логіку законопроєкту (особливо були враховані зауваження суддів та арбітражних керуючих). На жаль, до проєкту не увійшла пропозиція щодо зменшення витрат на арбітражного керуючого або можливість проводити процес із арбітражним керуючим, винагорода якого встановлена за домовленістю, без обов’язкового авансування. Тут не було отримано пропозицій ані по вартості, ані по строку виконання процедур. Хоча відповідні запити авторами проєкту надсилалися й у робочому порядку обговорювали і з банкірами, і з колекторами.

Але головне, вдалося зберегти процедуру реструктуризації на 15 та 10 років і врахувати й зменшити суму заборгованості, що підлягає реструктуризації, на частину сплачених відсотків, наступним чином: «У разі якщо боржник до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність частково виконав зобов’язання за кредитним договором, а саме: частково сплатив кредит та відсотки за користування кредитом, — розмір вимог забезпеченого кредитора, які підлягають погашенню, відповідно до цього пункту, зменшується на більшу з таких величин:

• відсоток основного боргу за кредитом, який погашений боржником до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність;
• відсоток загальної вартості кредиту для споживача, розрахованої, відповідно до законодавства про споживче кредитування, на дату укладення договору про надання кредиту в іноземній валюті, погашений боржником до дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність».

А для соціального житла до 60 кв.м (а не 140 кв.м., як в інших Законах) застосувати 10% додатковий дисконт. Тому вважаю, що, на відміну від усіх договірних реструктуризацій (які можуть бути «занікчемлені» тим же ФГВФО, якщо банк «лопне»), судові процедури, які ґрунтуються на рішеннях господарських судів по КУПБ, все ж таки більш практичні, бо рішення суду — то рішення суду.

Хоча без платіжної дисципліни (вважаю глибоко в душі), що ніякий закон про реструктуризацію не працюватиме, бо всі звикли до «вічної тимчасової мораторизації».

Вдячний народним депутатам, які долучили мене й практикуючих адвокатів до процесу, особливо Тарасу Тарасенку, за те, що терпів досить складні перемовини й відверті скандали, добуваючи істину й справедливість із різних позицій, які мали сторони цих відносин. Вважаю, що позитивна оцінка цього Закону Національним Банком України є важливою для мене як для співавтора, бо я намагався таки ж донести до парламентарів думку поміркованої частини банківського світу, яка виступає за розв’язання цього багаторічного конфлікту й вирішення, а не заморожування проблеми.

Автор: Олександр Черних, адвокат, заступник голови Комітету з господарського права і процесу НААУ

borgexpert.com