Голова Ради Національного банку України Богдан Данилишин - про суди і не тільки ...
І так 18.01 2021 року Печерський районний суд міста Києва залишив без задоволення позов Дмитра Сологуба до Національного банку України про визнання незаконними та скасування рішень про застосування дисциплінарних стягнень та відшкодування моральної шкоди.
Для мене очевидно, що цей судовий позов чітко вкладається у загальну канву непроголошеної війни Катерини Рожкової та Дмитра Сологуба з Національним банком. Навіть сам факт подачі позову проти Національного Банку, а не Ради НБУ (яка виносила догани), говорить сам за себе. Експериментатори над банківською системою і далі продовжують експерименти.
Політика One Voice Policy ухвалена командою Валерії Гонтаревої, до складу якої входили Сологуб та Рожкова. І, судячи з усього, вони підтримували цей принцип.
Але що змінилося з ротацією керівництва НБУ? З фінансистів Сологуб та Рожкова перетворилися на політиків, намагаючись використати мітингові інструменти для дестабілізації фінансової системи. Створення так званої «опозиційної фракції» у центральному банку країни має на меті підірвати довіру до керівництва НБУ, а значить – підкласти бомбу під фінансову стабільність країни. Складається враження, що реально на українську державу ці люди не працювали.
Політична конкуренція – це дуже добре, але тільки не в стінах фінансового регулятора, тим паче – у такий чутливий для фінансової системи час: світової пандемії, скорочення обсягів ВВП у більшості країн світу та зменшення доходів населення.
Зважуся рекомендувати двом «опозиційним» в лапках заступникам голови Нацбанку не прикриватися нинішньою посадою, а відверто найнятися на роботу в одну з опозиційних політичних партій: це буде, принаймні чесно перед країною та самим собою.
Крім того я вважаю, що вся команда Гонтарєвої має нести відповідальність за авантюру з так званим «банкопадом», періоду в 2014-2019 років.
1. З ринку банківських послуг внаслідок кризи ліквідності з 2014р було примусово виведено більше 90 банків (з числа 180, що діяли на початку 2014 року). В цих банках було сконцентровано близько 30% загальних активів системи. Виведення банків з ринку відбувалося без чіткої стратегії реформування банківського сектора і без передбачення достатніх компенсаторів від втрати наявних в них активів. «Розчищення» відбувалося з численними порушеннями, які стали предметом подальших судових розглядів. Потребує також ретельного вивчення ситуація з Приватбанком, куди дивився НБУ з 2014 року і чому був націоналізований Приват: чи провина тут тільки колишнього керівництва Привату та чи має нести відповідальність і колишнє керівництво НБУ. Всі спроби більш детально розібратися в цій справі натикалися на звинуваченні в лобіюванні інтересів олігарха, ході по аргентинському сценарію і таке інше. Хоча реально ніхто з колишніми власниками крім колишнього керівництва НБУ не зустрічався і не зустрічається. Я не підтримував і не підтримую жодного олігарха, яку б революцію він не розгортав. Віддаючи шану одному за укріплення збройних сил і державного суверенітету, також вважаю, що внесок Ігоря Коломойського у відвернення російської експансії на південь України недооцінений. Його заслуга тут набагато більша і серйозніша ніж недолугі спроби колишнього керівництва України на початку 2014-2015 років. В час, коли окремі олігархи спасали свої капітали і статки, він зумів протидіяти агресору, використовуючи власні ресурси і можливості.
2. Девальвація гривні 2014-2015 рр. лише частково була викликана об’єктивними факторами (війною та переоціненим обмінним курсом). Неадекватність дій НБУ на валютному ринку спровокувала паніку та так звану кризу очікувань, що самосправджуються (англ. self-fulfilling crisis), в результаті чого девальвація гривні сягнула гігантських масштабів понад 300% і спричинила вищезазначену кризу ліквідності у банківській сфері. Гіпердевальвація мала наслідком те, що суб’єкти економічної діяльності країни, які мали значний обсяг зобов’язань в іноземній валюті або здійснювали бізнес на основі використання імпортних складових, стали неспроможними продовжувати свою діяльність на колишніх принципах формування вартості. Саме валютна криза спричинила банківську кризу, економічну кризу і кризу державних фінансів.
3. Національна економіка втратила близько 300 млрд. грн. заощаджень. Досі не компенсованими через механізми ФГВ залишаються понад 140 млрд. грн. коштів, які знаходилися на рахунках суб’єктів бізнесу і населення у ліквідованих банках. (18 млрд. дол. за курсом 8. Українському бізнесу було відшкодовано лише 6% з рахунків у збанкрутілих банків, фізичним-особам з депозитами понад 200 тис. грн. – лише 8%. Сукупні втрати економіки України в результаті банківської кризи 2014-2017 рр. становили близько 40% ВВП (оцінки НБУ та USAID).
4. В результаті банківської кризи припинили свою діяльність понад 30 великих і більше 150 середніх підприємств, тисячі дрібних підприємців. Роботу втратили десятки тисяч людей (і в реальному, і в банківському секторах).
5. Рефінансування, яке отримували банки під час кризи 2014-15 рр. було дуже непрозорим (деякі банки отримували рефінансування від НБУ безпосередньо перед введенням адміністрації НБУ). У деяких банках гроші було вкрадено, а згодом банки було ліквідовано або націоналізовано. Станом на 01.01.2020 борг за кредитами рефінансування НБУ становив 44,2 млрд.грн.
6. Активи ліквідованих банків продавалися через аукціони ФГВ обмеженій кількості фінансових компаній за 1%-5% від номінальної вартості (в той час як депозити банків в межах 200 тис. грн. погашалися вкладникам з державного бюджету). Це спричинило величезні проблеми для підприємців та фізичних осіб, які мали позики в цих банках, оскільки вони не мали змоги викупити свій борг безпосередньо з державного фонду, а лише через посередників, які купували за 1-5% і продавали їм за 50% - 80% від номінальної вартості. Корумпована система, відома всім ринкам, і до сих пір жодної справи від НАБУ проти учасників схеми.
7. У судових органах оскаржуються рішення НБУ щодо віднесення банків до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку (станом на 01.01.2020 ведуться справи по 31 банку). З іншого боку - юристи ФГВ та неплатоспроможних банків ведуть близько 45 тис судових процесів на загальну суму майже 200 млрд грн. щодо стягнення завданих збитків на користь кредиторів. Постійні судові розгляди відволікають колосальні людські та фінансові ресурси, забирають масу по суті непродуктивного часу на дії, яких можна було уникнути, якби процес оздоровлення банківської системи відбувався в правовому полі.
8. Процеси концентрації банківського капіталу призвели до формування олігополії на ринку банківських послуг та зниженню конкуренції. Як наслідок, банківська маржа між ставками за кредитами та ставками за депозитами суттєво зросла: з 4,5% річних в 2012-2014 рр., до 6,0% в 2015-2019 рр. і до рекордних 8% річних в 2020 р. під час корона-кризи (для порівняння: банківська маржа в Польщі в 2020 р. становить близько 3,5% річних).
9. В «очищеній» банківській системі суттєво посилилась роль банків з іноземним капіталом (в т.ч. банків з російським капіталом). Якщо в 2014 р. іноземні банки отримували близько 25% загальних процентних доходів банківської системи, то в 2020 р. - понад 30%. При цьому, якщо раніше іноземні банки приймали помітну участь у кредитуванні, то зараз їх пріоритетом переважно є ОВДП та депозитні сертифікати. Такі банки як Сітібанк, Правексбанк, УБРР, Європабанк, СЕБ, БТА – понад 50% своїх процентних доходів в січні-серпні 2020 р. сформували за рахунок ОВДП та депозитних сертифікатів.
10. Фізична доступність банківських послуг для суб’єктів національної економіки знизилась: мережа банківських відділень (філій та територіально відокремлених безбалансових відділень) з початку 2015 р. до квітня 2017 р. знизилась на 34%, що звужує можливості для широкого залучення заощаджень населення в економічну систему, а також ускладнює процеси цифровізації державних послуг. Українські банки в липні-вересні 2020 року закрили 251 структурний підрозділ, скоротивши регіональну мережу станом на 1 жовтня.
11. З кінця 2017 р. НБУ розпочав цикл жорсткої монетарної політики, який досяг свого апогею в 2019 р., коли реальна облікова ставка досягла значень 10% і вище, а реальний ефективний обмінний курс гривні укріпився на 20%. Однак, НБУ перейшов до жорстких параметрів монетарної політики в умовах критично слабкого внутрішнього попиту та в умовах критично низького рівня національних заощаджень (норма заощаджень населення 2017 р. – лише 4%). Це спровокувало рецесію в економіці ще задового до корона-кризи - падіння промислового виробництва, посилення трудової міграції, зростання структурного безробіття, скорочення заощаджень населення відбувалися ще з 2019 року і раніше. Економічні втрати України від жорсткої монетарної політики можна оцінити у 2,5–3% реального ВВП (оцінка на онові методології експертів МВФ). Скоротився не тільки поточний ВВП та сукупний попит, значною мірою знищено виробничий та трудовий потенціал економіки. Однак очільники НБУ воліли не помічати вказаних тенденцій, переконуючи суспільство в тому, що ці негативні тенденції є «природним» явищем.
12. Бездумне насаджування жорстких параметрів монетарної політики в поєднанні з кардинальним підвищенням кредитних вимог, яке проводилося Правлінням НБУ в умовах надмірної концентрації «очищеного» банківського капіталу призвело до декредитування та демонетизації економіки. Рівень кредитування за працюючими кредитами впав до 12% ВВП (падіння на 40 відс. п. відносно 2013 р.), рівень монетизації М3 скоротився до 33% ВВП (падіння на 30 відс. п. ВВП).
13. Висока вартість внутрішнього кредиту спровокувала розвиток внутрішнього тіньового ринку кредиторів та призвела до звуження регуляторного впливу НБУ на грошово-кредитні відносини. Вона змусила вітчизняний бізнес виходити на зовнішній ринок запозичень, що в свою чергу посилило зовнішню вразливість економіки (зовнішній борг підприємств в 2019 р. зріс до рекордних 40% ВВП при середніх показниках в регіоні 25% ВВП).
14. Банківський сектор, користуючись сприятливою політикою центрального банку, сконцентрував свої дохідні операції на вкладанні коштів в державні облігації та в депозитні сертифікати. Фактично завдяки комбінації режимів монетарної та фіскальної політики в 2018-2019 рр. в країні було створено ідеальні умови для вимивання оборотних коштів з реального сектора через фіскальні інструменти на користь зовнішніх та внутрішніх фінансових посередників і кредиторів. Внаслідок викривлення стимулів банківської системи вкладення банків у безризикові інструменти (депозитні сертифікати НБУ та ОВДП) зросли до історичного максимуму. Проценти, що «заробляються» банками на зазначених активах в 2020 р. сягають майже 30% від усіх процентних доходів банків
15. В 2019 році НБУ, ігноруючи ризики значного непокритого паритету зовнішніх і внутрішніх процентних ставок, що склався в Україні, зберігав високу облікову ставку (вдвічі вище інфляції), що створило умови для масштабного припливу спекулятивного капіталу на ринок ОВДП та ревальваційного тиску на гривню. РЕОК гривні зміцнився за рік на 20%, тоді як за процедурами Єврокомісії відхилення РЕОК на 11% за 3 роки – є ознакою макроекономічного дисбалансу. Економіка України втратила мільярди доларів в результаті пасивного споглядання Нацбанком на спекулятивні тенденції на валютному ринку.
16. В 2019 році в результаті комбінації факторів високої ставки та зміцнення гривні процентна премія валютним інвесторам побила світові рекорди дохідності серед країн з аналогічним рівнем ризику (нашим конкурентом був лише Єгипет). В окремі місяці дохідність для валютних інвестицій у гривневі цінні папери перевищувала 30% річних (у валюті!).
17. Нині банківська система України не ефективно виконує свою природню функцію – фінансового посередництва в питанні перерозподілу заощаджень економіки. Співвідношення між працюючими банківськими кредитами та залученими коштами (депозитами) знизилося до рівня нижче 50%, тоді як в середньому по країнах Східної Європи, що таргетують інфляцію, даний показник складає 105%. Для того, щоб спонукати банки до кредитування держава була змушена запустити окремі програми компенсації процентів та надання пакетних гарантій за кредитами для МСБ. Однак, основним вигодоотримувачем зазначених програм знову стануть банки.
Виходячи з наведеного важко сказати, де «банківська реформа» Гонтаревої та членів її команди Сологуба та Рожкової була успішною ...
Основним «результатом» реформ стало виключення фінансового сектора із здорових процесів формування доданої вартості економіки, порушення нормального процесу економічного відтворення та врешті – економічна рецесія, яка повноцінно розгорнулась з кінця 2019 року.
Голова Ради Національного банку України Богдан Михайлович Данилишин