Оборудки на обороні
Вчить нас життя, вчить, лупить по макітрі, лупить, а нам, мов тій голодній умі, — одно на умі: «Грай, скрипко, грай!» та гопак на граблях. Здається, з дитинства мали б привчитися: якщо у тебе ангіна — про морозиво навіть і не думай, задовольняйся пігулками. Так, гірко, так, бридко, але що поробиш? Треба, якщо хочеш швидше одужати. Чому ж, ставши дорослими і змінивши коротенькі штанята на шикарну пару «від Версаче» (принаймні, кому вдалося), ми забуваємо це простеньке правило і починаємо лікуватися від ангіни морозивом і гасити пожежу бензином?
Наочний приклад — чергова ситуація з «Укроборонпромом». Якщо хтось забув, то дозвольте нагадати: йде шостий рік війни! Спогади про те, що творилося у цій не останній в державі організації до 2014 року, коли вона працювала на кого завгодно, тільки не на українську армію, можна було б залишити для істориків вітчизняної криміналістики. Якби тільки не одне «але». Отой самий шостий рік війни. Здавалося б, за таких тяжких для Батьківщини часів «Укроборонпром» мав б стати надійною опорою для Збройних Сил України, направити всі свої сили на розробку новітнього озброєння для армії, підвищення її боєздатності… Натомість, перефразовуючи одного з Президентів, «маємо те, що… мали». Такий собі концерн «УкроборонГРАБЛІ».
Після низки корупційних «шкандалів» 1 вересня 2019 року гендиректором «Укроборонпрому» було призначено добродія литовського походження Айвараса Абромавичуса. Це, до речі, також вельми цікава тема, бо таке враження, що останніми роками шлях «із варягів у греки» чомусь закінчуються саме в Києві. Того й дивись, ще греки на нас образяться. Може, їм ці варяги самим потрібні, а ми перехоплюємо. Ще 2014 року панові Айварасу було надано громадянство України. Тоді ж він заявив, що на вихід з литовського громадянства він «бомаги» не подавав, а позбувся його автоматично. Від чого Департамент міграції Литви впав у ступор і спромігся лише попередити всі зацікавлені сторони, що ніякого «автоматичного позбавлення» не було і бути не могло, а Абромавичус може залишатися громадянином Литви попри наявність українського паспорта. Тому питання, якої Батьківщини вірним сином є гендиректор «Укроборонпрому» і досі залишається відкритим.
Айварас Абромавичус
Загалом же навіть офіційна біографія пана Абромавичуса вражає свої різнобарв’ям. Чого в ній тільки немає! 1988-го року став чемпіоном СРСР з баскетболу у складі дитячої збірної Литви! 1993 року переїхав до Естонії для вступу до Міжнародного університету «Конкордія» — першої в колишньому СРСР приватної бізнес-школи. Перший рік його навчання оплатив Фонд Джорджа Сороса, а далі хлопчина вчився безкоштовно, бо тренував жіночу та чоловічу баскетбольні команди університету.
Після всіляких бізнесових пригод майбутній українець став співзасновником і співвласником шведської інвестиційної компанії»East Capital«, про яку з гордістю розповідав в інтерв’ю одному з московських видань (до Москви на ПМП він переїхав 2005 року):
— Нині у нас найбільші капітали за весь час існування компанії — 8 мільярдів доларів. Ці кошти ми вкладаємо в ринки Східної Європи, з них більш ніж 5 мільярдів доларів інвестовано в Росію, і за цим показником ми є одними з найбільших у світі. Об’єм «East Capital Russia Fund», що вкладає в російські публічні активи, становить 3 мільярди доларів.
… Маємо і новий напрям — рік тому ми купили компанію з управління активами в Китаї (поки що це 5% нашого бізнесу). Та я б сказав, що фокус у нас на Росію — це найбільший ринок у наших портфелях.
З якогось переляку після Революції Гідності колишнього тренера з баскетболу і найщедрішого вкладника «бабла» в російську економіку запросили на посаду міністра економічного розвитку і торгівлі України. Тут він прославився тим, що ініціював ухвалення урядом Постанови про рівень фінансової винагороди керівників державних підприємств, якою були зняті будь-які ліміти на отримання такої винагороди — незалежно від таких показників, як обсяги виробництва, продуктивність праці, обсяги реалізованої продукції тощо. Ти директор? Тобі й каса в кишеню, дарма, що твоє підприємство ще вчора гигнулося.
Ну і т.д., і т.п. Втім, можна в біографії гендиректора знайти й позитивні моменти. Наприклад, він захоплюється сучасним мистецтвом і навіть відкрив картинну галерею у Гурзуфі.
Одного лише немає у його біографії: жодного рядка про службу в будь-якій армії, хай-то литовській, українській, російській чи конголезькій. Немає, скільки не шукай! Несли, несли повістку на призив, та десь дорогою загубили. Ото біда! От що б ви сказали, про новопризначеного командира танкового батальйону, котрий танк лише в кіно «Чотири танкіста і собака» бачив, зате до свого призначення успішно торгував на базарі комп’ютерними дисками з «танчиками»? Смішно, еге ж? А що можна сказати про призначення (та ще й без проходження обов’язкового конкурсу!) гендиректором «Укроборонпрому» людини, яка жодного дня в армії не служила? Але вже за два тижні після того, як осідлала нове крісло, кинулася в атаку і зажадала виходу «Укроборонпрому» з підпорядкування Міністерства оборони України, бо там, мовляв, самі лише корупціонери. Та невже? Що ж, давайте подимимося на «білих і пухнастих»…
***
Що ж зараз відбувається у найважливішому для України військовому концерні? Війна війною, а пан Абромавичус зайнятий більш нагальними справами. То зміни у свою декларацію вносить, «забувши» згадати про свої «нетрудові ресурси» і надприбутки, то платить «Корн Феррі» 316 тисяч гривень за дослідження зарплат чиновників. Як, ви не знаєте, що таке «Корн Феррі»? Тоді дозвольте звернутися до сайту одного з їх українських партнерів «WE Partners»: «WE Partners» працює в професійному альянсі з міжнародною компанією «Korn Ferry» та компаніями в Росії (! — прим. авт.), Фінляндії, Ізраїлі та Південній Африці. Така співпраця дає можливість отримати доступ практично до будь-якого кандидата, компанії, експерта або інформаційного ресурсу в 45 країнах світу.
У своїй роботі «WE Partners» використовує унікальний науково-обґрунтований інструментарій оцінки і розвитку лідерства «Korn Ferry Institute» — широкої лабораторії і бібліотеки знань «Korn Ferry»«.
Ще раз: йде шостий рік війни! А «професійний альянс» з російськими компаніями за дорученням гендиректора «Укроборонпрому» копирсається в особових справах працівників цієї надзвичайно важливої для оборони держави організації, та ще й гонорари за це отримує! Хоча за таке «ласкаво просимо!» російська розвідка мала б ще й сама замовникам доплачувати.
Крім того, 239 тисяч гривень пішли на «послуги з моніторингу онлайн-ЗМІ, друкованих ЗМІ, телебачення, радіо, соціальної мережі Facebook». Треба ж лайки порахувати на тлі величезних затримок зарплат співробітникам. А те, що БТР-4, якими так пишався пан Айварас, виявилися бракованими, так то таке. З ким не буває?
Та щоб такі оборудки проходили успішно, пан Айварас оточив себе перевіреними людьми, давніми друзями й бізнес-партнерами. Згадаємо й про них, «дільців невидимого фронту».
***
Почнемо з правої руки гендиректора Руслана Коржа. Познайомилися вони у Москві, де обидва мали бізнес. Ставши заступником генерального директора держконцерну «Укроборонпром» з авіа - і ракетобудування, Руслан Корж одразу ж взявся… ні, не за літаки і ракети, а за налагодження зв’язків і побудову мережі «однодумців». Він вдало «законтачив» із Світланою Панаїотіді з Міністерства економіки, яка відповідає за приватизацію, у тому числі в «оборонці», і депутатом від «Слуги народу» Ігорем Копитіним. Але про останнього — далі.
Руслан Корж
У зоні відповідальності пана Коржа 32 підприємства, які займаються виробництвом, ремонтом, приладобудуванням і конструкторськими розробками, включаючи ДП «Антонов» і КБ «Промінь». У цифрах це 33 тисячі 600 людей і майже 20 мільярдів гривень річного виторгу. Можна жити й не тужити!
Протягом семи років, від 2005 по 2013-й, бізнесмен Руслан Корж жив у Москві, активно трудячись на благо східного сусіда. 2006 року став главою ради директорів фірми «Аеромар», однієї з найбільших у РФ постачальниць палива для цивільної авіації. Також йому належить частина акцій у ТОВ «Інтермарк Авто». Що цікаво, у Росії є однойменна компанія, яка зареєстрована за адресою київської філії. Дійсно, навіщо ховатися, коли в тебе такі «круті» патрони?!
Ще на посаді заступника міністра (вгадайте, якого? Еге ж, того самого Айвараса Абромавичуса) в 2015 році, Руслан мріяв зайнятися «оборонкою». Тема ж бо конкретна, а, головне, прибуткова! Але витрачати сили на користь країні, а не для своєї вигоди, добродій Корж вважав дурнею. Він зупинив створення програми з розвитку оборонної промисловості держави. Були заморожені й інші програми, наприклад, програма розвитку авіаційної промисловості й програма організації виробництва боєприпасів і пороху. До речі, схема «дерибану» державного військового майна почала діяти за участі наших «ефективних менеджерів» ще 2014 року, коли інвестиційна компанія «ICU» Макара Пасенюка і Валерії Гонтарєвої разом з підприємцями Гуртовим і Кауфманом розробила пропозиції щодо «можливої реструктуризації «АНТК Антонов». Цей документ намагалися протягти через Мінекономрозвитку, керувати яким взявся наш дорогий Айварас Абромавичус. Метою проекту було «віджати» у підприємства аеропорт Гостомель і комплекс ангарів у Святошині. Того разу «фокус не вдався», але Айварас і компанія, не втрачаючи надії, продовжують свою політику й сьогодні.
Для Руслана Коржа та членів його сім’ї настільки плідна «творча робота» не минулася марно. Дружина нашого героя, будучи громадянкою Росії, володіє житловою площею у Москві. Також у розпорядженні сімейства елітна нерухомість і земля в Росії й у Криму, активи, які вдесятеро перевищують їхні доходи, солідні банківські рахунки, а компанії, де пан Корж є бенефіціаром, все виграють та й виграють всілякі тендери. Як-то мовиться, «карта поперла». Добробут чиновників «Укроборонпрому» зростає, а прибутки підприємств, що входять у концерн, падають. Се ля ві…
***
Крім свого найближчого заступника, Айварас Абромавичус, розгледівши у Міністерстві оборони України «корупційну крамолу», дивним чином «не помітив» серед свого оточення ще одного одіозного топ-менеджера — В’ячеслава Проценка, директора київського оборонного підприємства «Меридіан». За допомогою таких «маріонеток», як цей персонаж, призначених на ключові посади в державних підприємствах, із заводів виводяться гроші й прокручуються інші незаконні, але, безумовно, прибуткові для певного кола оборудки.
Контрольним пакетом акцій «Меридіана» володіє держава в особі… того ж таки концерну «Укроборонпром». Ще 40% акцій мають компанії ТОВ «Меридіан Союз», ТОВ «Розкольників» і ТОВ «Компанія з управління активами «Тект». Остання належить офшорній кіпрській компанії «Травина Трейдинг Лімітед» і Вадиму Грибу, котрий свого часу працював радником голови СБУ Валерія Хорошковського. 2005 року Вадим Гриб був ще й заступником голови уряду Криму Анатолія Матвієнка — екс-губернатора Вінницької області.
Не дивно, що така тепла компанія однодумців просто перестала б себе поважати, якби, наприклад, не закупила у «Меридіана» безпілотники за ціною вдвічі вищою, ніж у його конкурентів по тендеру. Тоді переможцем могло стати харківське підприємство «Карболайн», яке пропонувало свою продукцію на 42 % дешевше. Проте «Меридіан» через АМКУ домігся скасування акцепту, пославшись на те, що «Карболайн» замість оригіналу подало засвідчену копію банківської гарантії. Отаке «прозорро», введенням якого ще й досі пишається Айварас Абромавичус!
До всіх його подвигів, В’ячеслава Проценка було викрито ще й у корупційному виведені з власності підприємства більш ніж 3 тисяч кв. м. нерухомості за ще однією стандартною схемою. 2003 року «Меридіан» отримав кредит від банку «Кредитний капітал» на суму 750 тисяч гривень під заставу нерухомості площею 3,3 тисячі кв. м. Гарантом виступив якийсь пан Яковлєв. Зобов’язання за угодою «Меридіан» не виконав. Борг перед банком зріс до 762,9 тисячі гривень. Гарант борг погасив, а 2004 року подав позов щодо стягнення застави. Суд позов задовольнив, після чого Яковлєв продав стягнену нерухомість ТОВ «Фючелаб», а частина здав в оренду ТОВ «Галан-Київ». Обидві компанії належать… дружині голови правління «Меридіан» — Проценко Людмилі. Що за казкові збіги!
В’ячеслав Проценко
Але на цьому дива не закінчується. На засіданні наглядової ради «Меридіану», у якій чиновники «Укроборонпрому» мають більшість голосів, було проголосовано за преміювання керівництва заводу, а також за взяття кредиту на суму в 500 тисяч євро. Кредит братиметься на умовах можливого «відкату» під виглядом страхового внеску швейцарській страхової компанії. На наших очах прокручується схема чиновників «Укроборонпрому», які просто намагаються вивести ліквідні активи «Меридіану».
Ось так В’ячеслав Проценко не тільки не втратив посаду й не переселився за грати, а навіть отримав премію! У формулюванні, мабуть, так і написано: «За високі досягнення в розкраданні держави і потужні „відкати“».
***
Та повернімося ж до миколаївського нардепа Ігоря Копитіна, якого дуже вдало ввели до комісії з військово-технічного співробітництва та експортного контролю як голову підкомітету з питань оборонної промисловості й технічної модернізації. Ігор Копитін є шурином Григорія Решетника, батько якого мав спільний бізнес з Русланом Коржем. Сімейство Копитіних також займається бізнесом і володіє компанією «Автомодерн». Заробітна плата за основним місцем роботи в ТОВ «Автомодерн», 33% якого належить Ігорю Копитіну особисто, плюс прибуток від продажу майна й поворотна фінансова допомога принесли йому загалом 638 тисяч гривень. Дріб’язок, звичайно, та всеодно приємно.
Ігор Копитін
Крім цього, у Ігоря Копитіна є й деякі заощадження «на чорний день»: 43 тисячі американських доларів, 11 тисяч євро і 770 тисяч гривень. Народний обранець, вочевидь, зрозумів, що на цій посаді він, можливо, ненадовго, а тому треба встигнути зробити кілька важливих справ у найкоротший термін: прилаштувати де тільки можна своїх людей і родичів, і в парі з Русланом Коржом зайнятися терміновим розкраданням. До виконання задуманого нардеп приступив з ентузіазмом, адже треба й себе порадувати, і заступникові допомогти. Та поки що якось воно «не теє». Спробував було працевлаштувати свого брата на посаду директора КП «Миколаївський міжнародний аеропорт», але невдало. Разом з Русланом Коржем намагався поставити свою людину на «Зоря»-«Машпроект», та пройшов «чужий кандидат» Денис Гордієнко. А з протеже пана Коржа Олексієм Поповим взагалі «невдобно» вийшло. Призначили його директором «410-го авіазаводу» цивільної авіації, а вже за шість (!) днів звільнили «за узгодженням сторін». У мережі з’явилося фото цього персонажа в російській військовій формі з російським прапором на авіаційній виставці «МАКС-2017» у Московській області. Кандидатура, яку керівники «Укроборонпрому» вважали гідною високої посади у воюючій країні, неодноразово відвідувала Москву й навіть працювала на одному з державних військових підприємств РФ. Схоже, сторони погодилися, що це вже занадто великий «зашквар» навіть для них.
Що маємо в результаті? Повторимося: те, що й мали. Таких коржів, копитіних і проценків у Держконцерні хоч греблю гати. Це й підгодовані керівники, які вже не один рік сидять на схемах, і бізнесмени, котрі ставляться до державного бюджету, як до свого власного гаманця, і їх вірні помічники, готові виконувати всі панські забаганки, щоб отримати свою частку «навару» й зберегти за собою тепленьке місце. Їхня спільна діяльність призводить лише до бюджетних втрат і повного руйнування оборонної галузі. А сума збитків, завданих тільки названими горе-чиновниками, вже наблизилася до мільярда євро.
Йшов шостий рік війни…