Як Україна переосмислює День перемоги: «Не свято, а трагічна пам’ять»
Після повномасштабного вторгнення РФ святкування 9 травня підтримує менше ніж третина українців. Про це звітують у столичному Інституті соціології. Як і європейці, українці відзначають День пам'яті та примирення. І таке відчуження від радянської ідеології, як кажуть експерти, тільки посилюватиметься.
Українці покладають квіти до меморіалів жертв Другої світової — без урочистостей, радянських прапорів і концертів із піснями воєнних часів, як було до російського вторгнення, зазначає RFI.
Окрім антуражу, змінюється і ставлення до пам’ятних дат. Відзначати дев’яте травня в Україні не заборонили, але, згідно з опитуванням за 2023 рік, цей день утратив пріоритет для більшості громадян.
Покладання квітів до вічного вогню в Одесі. 8 травня 2023 року © RFI / Дмитро Долматов
Микола Старожук приходить в обидва дні — його дідусі брали участь у Другій світовій війні. Він ушановує саме їхні подвиги, а не радянської армії загалом:
— Це дуже важливо пам’ятати. Дійсно, ставлення зараз змінюється, але головне — це вшанування пам’яті. Це наш обов’язок. Наші молоді ветерани, як діди і прадіди визволяли від нацизму, сьогодні визволяють наші міста та села від рашизму.
Перемога як бренд
Термін «рашизм» після голосування Верховної Ради України став офіційним. За планами уряду, це має означити й увиразнити ідеологічне підґрунтя, із яким РФ почала війну.
Після подій 24 лютого 2022 року Київ ще активніше відмежовується від російської призми висвітлення історії. У травні Верховна Рада ухвалила постанову «Про неприпустимість присвоєння Російською Федерацією перемоги над нацизмом».
Кремль, розповідає політолог Ігор Чаленко, протягом тривалого часу нав’язував пострадянським країнам власне бачення подій 30–40-х років ХХ століття. За словами експерта, величезну трагедію Європи Радянський Союз свідомо перетворив на народне свято. Росія ж довела його до абсурду, який називають «побєдобєсієм»:
— У СРСР було декілька хвиль розуміння цих подій. До 1965 року День перемоги так помпезно з ідеологічним наповненням не святкували. Лише пізніше було кинуто все, щоб побудувати образ країни-переможця. Поступово після розвалу СРСР Російська Федерація використовує це як ідеологічну зброю. У 2005 році, коли з’явилися «георгіївські стрічки». По факту, цей конструкт перемоги на пострадянському просторі почали показувати в російському ключі.
На Алеї Слави меморіальні таблички з назвами російських міст закрили чорними пакетами. Одеса, 8 травня 2023 © RFI / Дмитро Долматов
Чим далі Друга світова, тим більше інформації в архівах втрачає гриф секретності. Українці самостійно можуть ознайомитися з джерелами і зробити висновки. Політолог каже, у цьому питанні головне — робити акцент не на ворожнечі режимів, а на історіях конкретних людей. Деякі, як зауважує Ігор Чаленко, унаслідок різних обставин потрапили між молотом і ковадлом:
— Українець міг опинитися в радянській армії або боротися за незалежність України в лавах УПА. Міг опинитися в інших силах. Але це події тодішньої давнини. Переводити їх на сучасність, як зараз роблять із подачі РФ, — абсолютно недоречно. Бо в нинішній історії ми маємо інші ввідні. Зараз боремося за українське сьогодення і майбутнє, а Росія нас намагається сунути в цей конструкт кінця 30 — початку 40-х років.
Завдяки власному трактуванню подій Другої світової Росія вибудувала новий режим, який легітимізує будь-яке насилля щодо інших країн. Потрібно лише заявити про «фашистів» — і в колективній пам’яті лунають уже закріплені гасла. Вони, як зауважує експерт, також відрізняються, замість «Ніколи знову» — «Можемо повторити»:
— Очевидно, що вже не можемо говорити «Ніколи знову», бо воно повторюється прямо перед нами. Це приклад того, як незастосування вчасних заходів дає політикам нової генерації з Росії просто повторювати людоненависницькі дії проти інших народів. Після завершення війни між Росією і Україною буде величезний шанс поглянути новими очима на події Другої світової. І знову ж таки переконатися в тому, що ідеологічне трактування хибне і породжує нові режими. Як каже Ігор Чаленко, це ми зараз спостерігаємо на прикладі як кремлівського режиму.
Після року повномасштабної війни Президент України Володимир Зеленський ухвалив рішення відзначати дев’ятого травня не День перемоги, а День Європи. Це нагадування про спільну історію і перемогу союзників, яку РФ намагається присвоїти.
На багатомільйонних жертвах Кремль створив культ, який дозволяє контролювати цілі покоління. І підживлення міфу, каже історик Олександр Бабіч, не припиняється й досі:
— Росія зробила культ війни і перемоги базовою ментальною конструкцією, навколо якої йде об’єднання. Як наслідок, аби цю конструкцію не хитало, її постійно підкріплюють новими цеглинами у вигляді поганих, кажу як історик, серіалів про війну. Немає сенсу віддавати Росії монополію на ту перемогу. Скільки мільйонів українців загинули! Чому ми маємо сказати, що «Росія перемогла нацизм»? Наші діди так само звільнювали Аушвіц чи штурмували Берлін. Це і наша перемога.
Нова пам’ять
Україна має відновити власну історії Другої світової, ураховуючи факти, а не радянські догмати, зауважують в Інституті національної пам’яті. Таке переосмислення вже триває і почалося воно не 2022 року.
Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту, майже 70% українців за останні десять років почали більше цікавитися історією власної держави. Також абсолютна більшість вважає Радянський Союз відповідальним за розв’язування Другої світової війни.
Водночас змінилося ставлення і до історичних постатей. Найбільш негативну оцінку отримав Сталін. А українські діячі, навпаки, мають більше підтримку. Історик Олександр Бабіч пояснює:
— За останні років вісім точно ми стали спокійніші реагувати, що «герої УПА» — це нормальне словосполучення. Воно вже нікого не призводить до шоку. Ми розуміємо, що на образ Бандери, Шухевича ми дивимось з точки зору історичної адекватності, приблизно як на Жукова, Малиновського чи інших радянських маршалів. Був глобальний конфлікт, у який різні території України по-різному увійшли, виживали, боролися. Це різні точки зору, які всередині нашого народу та країни стали абсолютно обговорюваними, майже неконфліктними. І це нормально.
Український військовий оркестр на церемонії з покладання квітів. Одеса, 8 травня 2023 © RFI / Дмитро Долматов
Вивчення історії не має бути обмеженим, воно допомагає багатьом людям заповнити створені радянскою цензурою прогалини в знаннях і відійти від пропагандистських наративів. Проте, як наголошує Олександр Бабіч, треба брати до уваги всі аспекти історії, а не лише зручні:
— Тут треба розділяти ідеологію, пропаганду про «перемогу радянського народу» і подвиг кожного окремого дідуся. Брати кожного окремого солдата тієї війни. Він — мій дід, я ним пишаюсь. Якби мій дід був у НКВС чи у СМЕРШ і розстрілював без суду та слідства, треба визнати, що він був покидьком. Тільки тоді ми зможемо рухатися вперед, коли нормально приймемо злочини чи помилки своїх предків.
На думку Бабіча, події Другої світової мають подавати в державних книгах з історії не як «подвиг радянського народу», а як нагадування про величезну трагедію України в ХХ столітті.
Український військовий поклав квіти з нагоди Дня пам'яті та примирення. Одеса, 08 травня 2023 року © RFI / Дмитро Долматов
Сама тема «Дня перемоги» природно відходить на інший план, бо сучасна боротьба з Росією безповоротно змінила акценти. Вітчизняна війна для українців, переконаний Ігор Чаленко, уже не є подіями минулого століття:
— На мою думку, ця широкомасштабна війна стане одним із фундаментів побудови нової України. Коли закінчиться війна, держава отримає нове дихання. Навіть те, що було до цієї війни, буде сприйматися як «дещо в минулому». Я вже не кажу про Другу світову війну. Вважаю, що основний акцент робитиметься саме на нинішній війні і буде згадуватись дуже активно. Це дійсно наша велика війна, яку ми будемо пам’ятати і вшановувати її героїв.
—
Дмитро Долматов, опубліковано у виданні RFI