Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба): "Закрити Лавру - зупинити серце України"
Без сумніву, сьогодні серця та думки всіх православних християн України, і не тільки, прикуті до найбільшої національної святині нашого народу - Києво-Печерської Лаври.
Заснований майже тисячу років тому, цей монастир пережив різні часи - від розквіту за князівської доби до занепаду та зруйнування під час більшовицько-радянської влади. Його майже повністю стирали з лиця землі монголо-татари, він кілька разів ледь не переставав функціонувати, а інколи здавалося, що молитва більше не звучатиме в його стінах. Проте, щоразу, наче міфічна птаха-фенікс, Києво-Печерська Лавра поставала із попелу, ніби воскресала після смерті. І кожного разу це «воскресіння» сприймалося як чудо. Чому ж так стається? Чому цей монастир не зникає з теренів нашої Батьківщини?
Для відповіді на ці питання достатньо згадати слова Господа нашого Іісуса Христа, Який сказав: «Створю Церкву Мою і ворота пекла не здолають Її». Дійсно, якщо Бог хоче, щоб монастир існував, то ніякі сили не здатні зруйнувати його. Проте, є ще одна річ, про яку варто пам’ятати, коли ми говоримо про Лавру. Це молитва.
Яка найголовніша справа монаха? Праця? Соціальне служіння? Благодійна діяльність? Ні. Найголовніше в житті ченця - це молитва. Святі отці кажуть, що молитовне звернення до Бога є диханням та життям нашої душі. Поки ми молимось - доти ми справді живемо. Молитися можна і потрібно завжди і всюди. Однак, є спеціальні місця, призначені для молитви. Це храми та монастирі. Жодного іншого практичного застосування вони не мають. Це не означає, що храми не повинні бути гарними та естетично привабливими. Це не означає, що вони не повинні виконувати культурну чи соціальну місію. Повинні. Проте, вона не є головною. А головне - це молитва.
Поки в храмі звучить молитва - доти цей храм живий. З іншого боку, поки в ньому лунає молитва - його знищити неможливо. Зруйнувати можна, спалити, сплюндрувати, підірвати вибухівкою чи снарядом теж можна. Але не знищити. Якщо на тому місці, де був храм, звучатиме молитва, то храм знову обов’язково з’явиться. Молитва - це те, заради чого він був збудований, і водночас, молитва - це те, що допомагає йому існувати.
Києво-Печерська Лавра буде існувати та дихати на повні легені тільки в тому випадку, якщо в її стінах звучатиме молитовний спів монахів, які взивають до Бога вдень і вночі. Більше того, допоки в Лаврі будуть монахи, допоки в її намолених храмах звершуватиметься Свята Літургія - до того часу й буде Україна. Наша Держава постала не лише завдяки своєчасному раціональному розрахунку політиків, їх доленосним рішенням чи влучним діям, а спершу завдяки тому, що наші предки покладали всю свою надію на Бога.
Сьогодні ми як ніколи переживаємо за Лавру, адже це не тільки місце, звідки почалося християнство на нашій землі. Славетні київські пагорби, намолені цілими поколіннями монахів, стали благословенним місцем, звідки ведеться історична спадковість сучасної України. Справедливо зауважити, що наша державність також пройшла через лаврські печери, а тому вона може розвиватися і міцніти тільки в тому випадку, якщо печери й надалі будуть наповнені словами щоденних монашеських молитов.
В цій святині б’ється серце нашого народу, мужність якого нещодавно знову сколихнула увесь світ. Закрити Лавру - значить зупинити серце України. І навіть страшно подумати про те, що нас може очікувати, якщо це серце віддасть останні удари…