Друзі нашого ворога (аналітик Ігор Мізрах про Сербію та Угорщину)

Думаючи про сьогоднішній світ, важко повірити, що у ворога, що напав на нас, країни-чудовиська Росії, можуть бути друзі та союзники. Тим не менш, вони є, і не враховувати цього не можна хоча б тому, що з їхньої милості російський дракон агонізуватиме довше і небезпечніше.

Мова, звісно, піде про європейські країни. Китай і Туреччина варті окремого розгорнутого аналізу, а Корея Кім Чен Ина та Ефіопія не заслуговують на нього зовсім. А от існування в Європі держав, які готові відкрито підтримати злочинний московський режим, це явище тривожне і, певною мірою, загадкове.

Отже, Сербія та Угорщина, такі різні в усьому і такі однакові у своєму раболіпстві по відношенню до Росії. Що, власне, із ними відбувається?

Під час довоєнного візиту путіна до Белграда, його зустрічали захопленими оваціями та шаленими плакатами «Імператоре, тебе бажаємо!».

Коли 2014 року Росія анексувала Крим, Сербія відмовилася вводити будь-які санкції проти країни-агресора.

Сьогодні Сербія це єдина країна на континенті, яка відмовилася запроваджувати санкції проти Росії, хоча й приєдналася до більшості країн ООН, які засудили російську агресію проти нашої країни.

По вулицях Белграда їздять автомобілі з нехитрою російською свастикою, на його площах проходять багатотисячні марші на підтримку путіна та росії, а президент країни Олександр Вучич у телевізійній заяві через три дні після початку агресії сказав: «Сербія вважає, що запровадження санкцій проти будь-якої держави не відповідає її життєво важливим інтересам».

Навіть національна авіакомпанія збільшила кількість рейсів з Белграда до Москви з семи до 15 (!) на тиждень.

Здається, все ясно. Тим більше, Сербія давно заслужила на репутацію країни-неадеквату, провокатора та порохового льоху Європи. Ще далекого 1914 року Гаврило Принцип, наркоман і дегенерат, убив австрійського ерцгерцога, запустивши першу світову бійню.

Проте будь-який об'єктивний аналіз має враховувати думку місцевих експертів, а з погляду сербських політологів, ситуація далеко не така однозначна, як вважають в Україні та інших європейських країнах.

Офіційна позиція сербського керівництва є досить обережною, вона заснована виключно на «повазі до міжнародних законів і справедливості», і прем’єр Вучич регулярно наголошує, що він жодного разу з початку війни не розмовляв ні з ким із російських офіційних осіб.

За даними міноборони, «громадян Сербії, які приєдналися до російських сил в Україні, немає», а у Белграді проходять не лише пропутинські мітинги, а й масштабні антивоєнні марші на підтримку України. Під час однієї із таких акцій громадянин Росії на знак протесту проти нападу на нашу країну демонстративно спалив свій паспорт.

Перемовини сербської влади з керівниками ЄС теж не залишаються без наслідків, хоч і не закінчуються гучними заявами.

Анналена Бербок, яка прилітала до Белграду, дала зрозуміти, що влада Сербії виявляє стримане розуміння в ключових міжнародних питаннях. Коли її запитали про нерішучість Сербії щодо введення санкцій проти Росії, Бербок дала зрозуміти, що це питання було однією з ключових тем зустрічі, і додала, що вона «обговорює важливі питання за зачиненими дверима, не виносячи їх на прес-конференції».

Співпраця Москви та Белграда у військовій області і зовсім ілюзорна. Російський генштаб намагається надати їй вигляду мало не військового союзу, але незалежний аналітичний центр «Балканська мережа безпеки» офіційно повідомляє, що з 17 спільних навчань, в яких брала участь сербська армія, 13 проводили з країнами-членами НАТО.

Тож емоційно-політичний чинник у відносинах росії та Сербії сильно перебільшено. Інша річ – ціни на газ та їх вплив на ситуацію.

Низька ціна на блакитне паливо по-своєму вигідна і Бєлграду, і москві. Влада Сербії заробляє собі політичні очки, а Росії важливо якщо не мати «надійного союзника в Європі», то хоча б імітувати його наявність.

«Сербії це дозволило піднести угоду, як перемогу сербської дипломатичної команди, а Росії дало можливість продемонструвати м'яку силу і показати, що країни, які мають хороші відносини з Москвою, матимуть дешевший газ» - вважає сербський експерт з енергетики Мілош Здравкович

Як бачимо, правда проста. Росія заливає невелику балканську країну дешевим газом, сподіваючись втягнути її в тісніший союз і порушити баланс сил на континенті.

От тільки сербська влада заявляє, що країна, як і раніше, бажає вступити до Євросоюзу, тож вона навряд чи почне чиркати «балканськими сірниками», обмежившись помірною позицією та вимушеним «газовим» нейтралітетом.

Щодо Угорщини, то ситуація є більш заплутаною.

"Якщо твій друг угорець, то ворогів тобі не треба" - писав великий американець Курт Воннегут, неокласик і ветеран Другої Світової.

Його жорстке твердження впевнено перегукується з наказом по армії знаменитого радянського генерала Ватутіна, який звучить по-воєнному стисло – «Угорців у полон не брати!».

Справа не в особистому неприязному ставленні генерала до угорської нації. Під час Другої світової війни були певні категорії ворожих солдатів, яких червоноармійці брали в полон дуже неохоче. Зазвичай це були снайпери, солдати каральних підрозділів СС, вогнеметники та угорці.

Як не парадоксально, останніх не брали в полон за жорстокість до місцевих жителів, а не через високі бойові якості. Якщо вірити доповідним запискам офіцерів Вермахту, угорці більше грабували та вбивали беззахисних, ніж воювали. Їхня недисциплінованість і абсолютно довільне ставлення до місцевого населення, провокувало те, що все більше людей йшло в партизани.

Можливо, своєрідність угорської душі пояснюється тим, що за мовою нація відноситься до угрофінів, а за етнічними ознаками близька до тюркських народів, і ця дивовижна мутація виявилася, м'яко кажучи, невдалою.

Втім, національний містицизм – це не найкраща основа для об'єктивного аналізу. Краще спиратися на об'єктивні факти та тенденції.

Тим більше, на відміну від сербського «напівфабрикату», Угорщина є повноправним членом Європейського союзу та НАТО, і це не може не позначатися на її позиції з усіх ключових питань.

Угорщина підтримала всі санкції ЄС проти Росії, крім санкцій щодо глави РПЦ патріарха Кирила, і приєдналася до вимог інших країн вивести війська Росії з території нашої держави.

Водночас президент Орбан продовжує демонструвати підкреслено дружні стосунки з москвою та особисто з путіним, а офіційний Будапешт затягує ратифікацію документів про вступ Швеції та Фінляндії до НАТО.

Це незрозуміло з раціональних позицій, тому що Угорщина сама є членом НАТО, і все, що зміцнює альянс, добре і для неї самої. Однак угорський уряд нині не готовий включити питання про ратифікацію до порядку денного парламенту, і це добре лише для Росії, більше ні для кого.

Варто нагадати, що пан Орбан уже двічі закликав ЄС скасувати антиросійські санкції, які він вважає неефективними та шкідливими для європейської економіки.

Крім того, Угорщина є єдиною країною ЄС, яка не вислала російських дипломатів після вторгнення Росії в Україну в лютому цього року. Навпаки, з того часу їхня кількість навіть збільшилася.

За даними угорського МЗС, до війни у Будапешті знаходилося від 45 до 48 російських дипломатів, а зараз їх 56.

Ще більше турбує риторика Орбана, прем'єр-міністра країни НАТО щодо військових аспектів. Повторюючи ідеологеми кремлівського ліліпута, він вважає, що в сучасних умовах головним інструментом міжнародної політики стала опора на силу та військовий потенціал.

«Ми не можемо, як страуси, ховати голову у пісок. Треба прийняти реальність: якщо так піде й надалі, економіка континенту впаде, люди опиняться в небезпеці, і, здається, нам треба готуватися до затяжної війни. Угорщині потрібна армія стримуючої сили» - заявив прем'єр, виступаючи у Будапешті.

Характерною деталлю є те, що син керівника Служби зовнішньої розвідки Росії (СВР) Сергія Наришкіна живе у Будапешті. Причому розкішну квартиру, в якій він оселився, оплачує голова офісу Віктора Орбана Антал Роган. І це при тому, що посвідка на проживання сина Сергія Наришкіна мала бути анульована, оскільки в ході перевірки угорська влада дійшли висновку, що Наришкін-молодший становить загрозу безпеці країни.

Розгадкою всього, що відбувається, є все те ж слово з трьох літер, газ. За останні вісім років Угорщина не змогла диверсифікувати свої джерела отримання енергоносіїв, і це призвело до неприємних та непередбачуваних наслідків.

Керівництвом країни було зроблено кілька дуже обережних кроків щодо диверсифікації постачання газу, але вони зірвалися, і тепер залежність Угорщини від Росії стає дедалі сильнішою, а простору для маневру в неї все менше.

Абсолютна покірність Віктора Орбана Москві породила в самій Угорщині конспірологічні теорії з цього приводу. Давно ходять чутки про те, що Росія шантажує Орбана, бо в кремлівських спецслужби «щось на нього є, приміром, компромат про великі грошові виплати його політичній партії Fidesz.

Але це не доведено, а ось що не викликає сумнівів, то це те, що Росія шантажує Угорщину, використовуючи постачання природного газу. І саме тому Угорщина найближчим часом не змінить свого ставлення до Росії.

Більше того, тиск Росії на Угорщину може посилитися настільки, що та буде змушена проголосувати проти певних санкцій ЄС щодо РФ або накласти вето на їхнє продовження.

«Найголовніший інтерес Угорщини полягає в тому, щоб «Газпром» не зупинив їй постачання. Якби це сталося, то країні загрожувала б економічна катастрофа. Ось чому я думаю, що Будапешт намагатиметься зараз уникнути всього того, що, на його думку, може дратувати Росію» - вважає старший науковий співробітник програми «Міжнародний порядок і демократія» Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Андраш Рац.

Як бачимо, обидва союзники нашого ворога на Європейському континенті є звичайними жертвами горезвісної «газової голки». Москва намагається надати їх позиції міжнародного масштабу та емоційно-ідеологічного звучання, але це елементи пропаганди, які не мають нічого спільного з реальністю.

Енергетична залежність не може бути основою довготривалих союзних відносин, і після приходу на європейський ринок інших газових джерел, російсько-сербське та російсько-угорське «братство» розсиплеться як картковий будиночок.

Країнам-бензоколонкам не належить мати надійних союзників у Європі.