Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба): «Той, хто бачив смерть, знає ціну життя: роздуми про поїздку у Святогірську Лавру»
11 листопада 2022 року, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, делегація Київської єпархії Української Православної Церкви побувала з гуманітарною місією у Свято-Успенській Святогірській Лаврі. Передати всю палітру емоцій, які досі переповнюють серце, звичайно, не вдасться. Але поділитися хоча б найяскравішими враженнями від побаченого та почутого – однозначно варто.
Як відомо, Лавра від самого початку військового вторгнення РФ на територію України відчула на собі всі жахи війни. Фактично, монастир знаходився на лінії фронту, тому його храми та будівлі суттєво постраждали. Не менше, а подекуди навіть більше, зазнали руйнувань і навколишні населені пункти.
Квітуча та прекрасна земля Донбасу ворожими «градами» перетворена на випалену пустелю. По дорозі в Лавру ми проїжджали села, в яких, окрім голодних тварин, не було жодної живої душі. Практично кожен будинок зруйновано, майже кожна хатина вже непридатна для життя. Проїжджаючи знищеними, спаленими, обвугленими, безлюдними селами, ми ловили себе на думці, що життя з них немов би вийшло, земля і повітря перестали «дихати». Ця східна частина нашої України після катка війни стала схожою на зранене, зкривавлене тіло, в якому ледь жевріє дух, але яке обовʼязково знову стане здоровим та квітучим.
Особливо таке відчуття і переконання в тому, що так неодмінно буде, у нас зʼявилось уже тоді, коли ми опинилися на території Лаври. Монастир дійсно живе і дихає на повні груди. Повноцінно і гармонійно. Намісник обителі митрополит Арсеній розповів, що на даний момент на території Лаври, під покровом Богородиці, проживає близько 370 чоловік. Більшість із них - це вимушені переселенці та люди, які прибули з різних куточків нашої держави. Щоденне життя монастиря – це красномовна ілюстрація того, як можуть плідно та жертовно співіснувати між собою люди з Волині та Луганська, Рівного та Донецька. Дивлячись як пліч-о-пліч відновлюють пошкоджені обстрілами стіни монастиря молоді послушники з Луцька та Маріуполя, ми вкотре наочно переконались, що війна не потрібна нікому, що духовна єдність нашого народу - це стан душі, який неможливо зруйнувати пострілами «градів».
Оглядаючи пошматовані снарядами монастирські стіни, ми звернули увагу на одні двері, біля яких порався хтось із жителів Лаври. «Гарні двері» - промайнула думка в голові. А в той же час владика намісник каже: «Ось ці двері тричі вилітали від вибухової хвилі, і тричі ми їх встановлювали назад». Ця відповідь нас вразила, бо двері виглядали наче нові, незважаючи на те, що три рази розліталися на куски і кожного разу їх знову ремонтували та повертали на своє місце. Навіть цей маленький приклад добре ілюструє наскільки сильним є наш народ. З Божою допомогою, працьовитими руками наших трударів, ми все відновимо, все відбудуємо та поставимо на свої місця. Інакше бути не може, тому що, окрім неймовірної сили духу, в нас є ще й могутня сила віри в Бога.
Лавра на Святих горах завжди була духовним центром Донбасу, а сьогодні вона стала ще й серцем Святогірська, биття якого дає йому життя. Гуманітарна допомога, яку віруючі Української Православної Церкви з усіх куточків нашої Батьківщини надсилають до Лаври, йде не тільки на потреби тих, хто зараз проживає у монастирі, але й на потреби тих декількох сотень людей, які залишилися у своєму рідному місті. Продукти харчування, теплі речі, паливо та медикаменти - це все необхідне для того, щоб люди змогли пережити цю зиму. Але найбільше це потрібно для того, щоб жителі Донбасу відчували, що їхні співгромадяни з інших регіонів нашої просторої Батьківщини не покинуть нікого напризволяще, не відвернуться від них, а будуть підтримувати та допомагати, сумлінно виконуючи свою християнську місію любові.
На власні очі нам довелося побачити як важко зараз людям, які цілковито відчули на собі жахіття війни. Проте, вони не впадають у відчай, не опускають руки.
Навпаки, їхньому піднесеному настрою та непідробленій щирості можуть повчитися ті, кого оминуло пекло війни. Адже той, хто бачив смерть, знає справжню ціну життя. Той переконався на власному досвіді, що є над нами Господь, Який дає кожному з нас право жити далі. Право, яке у повній мірі реалізується через любов та добрі справи.
