ПРЕЗИДЕНТ, РЕКТОР ТА УНІВЕРСИТЕТ МРІЇ
Потужність і непорушність держави визначається живим зв'язком між батьком і сином, командиром і бійцем, майстром та учнем.
Студенти Національного Авіаційного Університету країни зворушили Президента, подарувавши йому модель зруйнованої російськими орками «Мрії», найбільшого літака планети, дива технічної думки, символу цивілізації та улюбленої іграшки людства.
Заснований у 1933 році, за роки існування Авіаційний університет підготував понад 200 000 висококваліфікованих спеціалістів, серед них відомі вчені, керівники авіаційних компаній та підприємств, що забезпечують польоти повітряних суден, їх обслуговування та ремонт, перевезення пасажирів та вантажів.
У складі Національного авіаційного університету десять факультетів, п'ять інститутів, кафедра військової підготовки, шість коледжів, два ліцеї та Літна академія у Кропивницькому. У стінах навчального закладу здійснюється підготовка бакалаврів, магістрів, кандидатів та докторів наук. Кадровий потенціал університету становлять понад півтори тисячі вчених-педагогів, серед яких понад 200 докторів та близько 700 кандидатів наук.
Сьогодні студенти та викладачі НАУ це величезний загін патріотів-інтелектуалів, окраса Нації та наукова еліта країни.
Керує зірковим вишем Луцький Максим Георгійович, людина великої відваги та молодої душі, яка відрізняється від своїх студентів лише зазначеним у паспорті віком та величезним життєвим та інженерним досвідом. Це таких, як він, мають на увазі, коли кажуть, що найкращі з чоловіків залишаються хлопцями, хоч яких би кар'єрних та життєвих висот вони досягли.
Максим Луцький у 90-х займався підприємницькою діяльністю, стажувався у Німеччині, потім вирішив присвятити себе науці. 1998-го вступив до аспірантури, 2004-го став кандидатом технічних наук, 2012-го доктором, а вже 2012-го професором.
Ще Луцький Максим у 2007 – 2008 роках був заступником Міністра освіти і науки України, а 2010-го його обрали депутатом Українського Парламенту, де він виконував обов'язки Голови Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти.
Людина стрімкого минулого, Максим Георгійович завжди був спрямований в майбутнє, жив новими ідеями та проектами, вихованням та підготовкою до життя нових поколінь інженерів, льотчиків та конструкторів, окрилених мрією про нову Україну.
Сьогодні російська навала поставила на паузу найвищі мрії та очікування українців. Завмерли цехи та творчі студії, арени та лабораторії, зупинено проекти та дослідження. Найбільш мирний народ у світі став солдатом і ополченцем, санітаром та волонтером. На переможне завтра відкладено те, що зовсім недавно було виправданою ціллю та актуальним завданням.
Максим Георгійович Луцький вважає, що його місія полягає у тому, аби крилата еліта української нації зберегла натхнення та потенціал. Сьогоднішнім студентам незабаром доведеться відбудовувати зруйноване ворогом та зводити фундамент нової України, тому люди НАУ, переконаний ректор, не мають права на розгубленість та депресію.
Для того і точаться криваві бої на південно-східних рубежах країни, переконаний Луцький Максим, щоб українці працювали та навчалися, винаходили, планували та доводили до кінця свої найсміливіші задуми.
Молодий ректор нестаріючого вишу і сьогодні, у дні війни, спрямований у майбутнє. Максим Георгійович Луцький заражає колектив крилатого університету власною вірою та ентузіазмом, умінням ставити високі цілі та досягати їх, незважаючи на тривоги та труднощі.
Звичайно ж, НАУ це згуртований і значною мірою чоловічий колектив патріотів. Його студенти та викладачі теж хотіли б перемагати зі зброєю в руках, всипаючи російськими трупами поля та траси Батьківщини та наближаючи день української Перемоги.
І все ж таки більше, ніж про військову славу, вони мріють про величезне і мирне небо рідної країни, в яке вони підійматимуть літаки своєї мрії, з кожним роком закріплюючи за Україною славу великої авіаційної держави, батьківщини уславлених «Руслана» та «Мрії».
«Мрія» це біль та втрата кожного авіатора, особиста трагедія кожного українського серця. Орда, що прийшла з російських болотних просторів, спалила крилатий символ волелюбної Нації так само, як вона палила українські будинки та театри, лікарні та хлібні поля. Тому сьогодні нам так потрібна перемога над агресором, після якої оживе душа Батьківщини, здіймуться її заводи, храми та крила.
У будівлі на вулиці Банковій несе бойову вахту інший успішний чоловік із живою хлоп'ячою душею, Президент України Володимир Зеленський, надія людства та фаворит Європи.
Він пропускає крізь серце смерть кожного українського солдата та дитини, і тому все рідше посміхається широкою молодою посмішкою, як це бувало до війни. Загибель нашої високої мрії теж поранила його серце, залишила на ньому шрам, який не дозволить лідеру країни ані заслабнути, ані забаритися, ані пробачити, ані помилитись.
Нація, стиснута в одну долю та один грізний кулак, є монолітною та непереможною. Налагоджена, як добрий годинник, робота колективу Національного Авіаційного Університету під керівництвом Максима Луцького впевнено вливається до героїчного спротиву рідної держави.
Те, що студенти зіркового НАУ змогли зворушити Президента, це не розрахунок та не випадковість. Україна згуртована, як ніколи, серця людей б'ються в унісон, і, підтверджуючи непереможність великої Нації, однією мрією живуть професор та фермер, студент та міністр, школяр та Президент.
Слава Україні!