Мізрах Ігор про безмитне ввезення автомобілів, як придумане божевілля або бенкет під час чуми!
Сотні разів з початку війни прозвучала фраза про те, що після перемоги українська держава не зможе і не посміє залишитися колишньою, в'ялою, корумпованою і безнадійно пострадянською.
Почуття спільної долі та спільної війни зіграло з нами злий жарт. Живучи великою метою, ми навіть не помітили, що огидна і згубна гидота минулого не повернеться в Україну лише тому, що вона з неї не виїжджала.
Цієї хвилини в районі пропускного пункту Перемишль стоїть у загальній черзі величезний TIR, забитий бронежилетами та касками для українських воїнів. Варто, підкоряючись митній тяганини, правилам і циркулярам, які нестерпно застаріли ще до війни. Стоїть у ряді «Опелів», Гелендвагенів та А-шостих, на прибуття яких чекають на Луцькому ринку хитроокі перекупники призовного віку. Ніби немає жодної війни, наче не падають на землю розірвані тіла українських героїв.
Перепустка кожного комерційного легковика займає 30 неквапливих митних хвилин, а звіряти годинники з підземеллями Маріуполя або окопами Ізюма варти українських прикордонних інтересів не вважають за потрібне.
Про це мені розповів мій друг, жива легенда героїчного українського тилу, логіст-волонтер, який за свої та іноземні гроші поставив армії та біженцям сотні тонн цивільних та військових вантажів.
За два місяці війни у мого друга накопичився стос грамот і подяк від мерів міст і військових частин, його смартфон забитий відео-подяками від бійців переднього краю, його згадував серед громадян, що найбільш відзначилися, Президент Володимир Зеленський.
Але зараз діяльний патріот, для якого, як і для мільйонів його співгромадян, спільна перемога стала особистою метою та сенсом життя, беззахисний перед гордовитими цивільними процедурами далекої від війни митної братії.
Вадим зателефонував мені, як юристу, і ніколи раніше мені не доводилося вислуховувати запит клієнта в такій розлюченій, виправдано матючій формі. Я не засуджую волонтера, мені можна самому заговорити в такій же манері.
По-перше, тому, що я теж день і ніч працюю на перемогу, розуміючи, що без неї втратить сенс абсолютно все, від модних шкарпеток до головного здоров'я рідних та дітей.
По-друге, тому, що війні не потрібна юридична казуїстика, за нинішніх умов вона неприпустима, згубна і укладається в одне коротке та ємне визначення - саботаж.
Військова потреба не повинна дзвонити адвокату, це нонсенс та знущання. І в житті людини, і в житті країни бувають моменти, коли перекручування автоматного затвора цінніше за всі юриспруденції світу.
Можна (хоч зовсім ні до чого) перекласти запеклий запит друга волонтера мовою юридичних термінів. Але це не зупинить і не загальмує смертоносний та безжальний секундомір війни. Не скасує тилової гордовитості розпещених життям українських митників. Не завадить ворогові розірвати вогнем тіла українських воїнів, бронежилети яких томляться у спільній черзі на українсько-польському пропускному пункті.
Вибач, Друже, я не можу допомогти тобі ні як юрист, ні як брат по війні. Щось не так у державі, яка воює, але при цьому ставить у загальну чергу фуру з бронежилетами та касками для своїх солдатів.
Безпорадність патріотів воюючої країни перед комерційними фокусами тилової митниці це атавізм, який примовляє Україну до пострадянського минулого і ставить під сумнів саму нашу Перемогу.
Не можна дати юридичний аналіз з того що немає права існування.
А ось наприкінці написання цього посту мені потрапили на очі коментарі Антона Геращенка, які не можу не процитувати:
"У мене питання: а якого х*ра дозволяти завозити без мита Bentli за 8 млн. грн або Mersedes Maibah"?
До речі, з кожної такої машини — податків близько 1,5 млн грн, це скільки броніжилетів та касок для наших бійців, аптечок!"
Слава Україні!
Ігор Мізрах
юрист, політик