"Стираючи з мапи світу російську химеру, наша країна дотримується всіх конвенцій та гуманітарних законів", - Юрій Рогоза
22 дні та 22 ночі триває наша праведна битва із полчищами московського режиму.
У паніці вистрибуючи з палаючих БТРів, кидаючи мертвих і поранених, матерно скиглячи по телефону про «нас кинули» і «смачна мороженка», солдати ворога показують стривоженому світові справжнє обличчя «російської величі».
За свою нездатність протистояти українській зброї орки мстять бомбардуваннями лікарень та пологових будинків, розстрілом біженців та захопленням заручників, знущаннями та мародерством.
У Львові, на площі Ринок, виставили рядами 109 порожніх колисок, волаючи світу про 109 загиблих дітей України, і про цей флешмоб страшно розповідати, бо до виходу статті кривава цифра може змінитися.
Відсутність військової мужності окупанти звично компенсують звіриною російською дикістю, оспівуючи яку, їхні класики створили міф про загадкову душу та особливу роль нації холопів.
Праведної помсти чекають палаючі міста та підірвані театри, підвали сільських хат та вестибюлі метро. Очі українських діточок і старих запитують, чому не виють, закидуючи обличчя до неба, неохайні російські баби, чому не горять Москва та Курськ, Петербург та Воронеж.
Великодушну українську Націю не треба вчити мистецтву праведної помсти. Розповідь про те, як княгиня Ольга відплатила хамському племені за смерть чоловіка, давно увійшла до літописів світу.
Але переможна Україна продовжує годувати та перев'язувати полонених, видавати матерям мордора скалічені тіла їхніх виродків та запевняти людство, що воює та перемагає виключно на своїй території.
Нещадність передової не обертається правом переможця вершити швидкий військовий суд, страчувати і катувати, впиваючись власною жорстокістю.
Навіть льотчики та артилеристи імперії потвор, від яких відхрестилися всі суди та захисні комітети світу, опинившись у полоні, стають недоторканними. Тварини, що впритул стріляли по багатоповерхівках Харкова та Маріуполя, в ці хвилини їдять українську гречку з м'ясом і крадькома моляться своїм болотним богам.
Надто багато конвенцій винайшов цивілізований світ, не підозрюючи, який кривавий гнилі доведеться протистояти в черговій великій битві.
Мордор благословив свою каламутну піхоту на розбій та звірину лють, а Україна примножує мужність милосердям, знімаючи перед телекамерами світу живе кіно про звитяжність світлих душ.
Україна обіцяла не бити по мирних містах ворога, тому російські тітки б'ються в чергах за цукром та крупою, думаючи, що це і є їхнє головне горе.
Невірно думати, що добро робить нас слабшими. Дотримуючись формальних міжнародних угод та неписаних законів людства, наша країна впевнено відносить себе до земної цивілізації європейського типу.
Багато в чому вона навіть коригує та формує норми цієї цивілізації, відкидаючи одні та впевнено підтверджуючи інші. Істини, що пройшли вогонь української війни, не потребують схвалення міжнародної бюрократії.
Сьогодні світ звіряє годинник моральності з українським військовим циферблатом, назавжди відносячи «російський світ» та цінності України до протилежних полюсів світового розвитку.
Заплутавшись в пияцтві та крадіжках, резервація Росії вже стала минулим, міф про непереможність її орди тліє на українських узбіччях, наповнюючи небо Батьківщини нудотним «руським духом».
Балалайки кремлівської пропаганди не навчені нічого, крім співзвучних замурзаній російської душі кривавої вульгарності. Росія в черговий (останній) раз помилилась епохами, зробивши похмільне божевілля ідеологією, а підлість і звірину жорстокість нормою ведення військової компанії.
Тому українська земля і всипана трупами потворних російських пацанів з усяких там новгородів, іркутськів і нижньовартівськів, що наша війна схожа на сафарі, всенародне полювання на загнаного російського звіра, який ніколи не жив за людськими законами і тому не розуміє їх.
Людство надто довго боялося російського ведмедя, переказуючи міфи про його тайгову силу новим поколінням.
Армія України та її народ впевнено перемагають, бо не протистоять людям, а винищують дрімучого звіра, вихованого на хрипких частівках про власну непереможність.
Стираючи з мапи світу російську химеру, наша країна дотримується всіх конвенцій та гуманітарних законів, годує полонених орків і не руйнує їх мирні міста. У цьому виявляється горда українська порода та впевнена приналежність нашої країни до європейської цивілізації.
Автор: Юрій Маркович Рогоза
Сценарист, поет, письменник та драматург,
Лауреат всесоюзних конкурсів «Пісня року»,
Нагороджений двома дипломами української "Пісні року",
Активно пише пісні для популярних виконавців України та країн колишнього СНД