Роман Віталійович Зимовець - “Український” науковець на службі “Газпрому”?
Кажуть, що всидіти на двох стільцях однією п’ятою точкою неможливо. Проте, окремим діячам такий фокус все ж вдається. До того ж, якщо один стілець є українським, а інший знаходиться у країні окупантів, себто, у РФ. Сьогоднішня наша історія про науковця, який поєднує свою діяльність в Національній академії наук України з досить несподіваною посадою в монополістський російській компанії з газовидобування та газорозподілення.
Кілька років тому в археологічній спільноті України з’явився новий діяч. Роман Віталійович Зимовець – кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди.
Зимовець Роман Віталійович (Фото: Форум видавців)
Якщо коротко, то бекграунд діяльності пана Зимовця досить красномовний. У 1998 році він балотувався до Верховної Ради (133 номер у списку СДПУ(о), тієї самої, де четвертим номером був сумнозвісний кум президента РФ – Віктор Медведчук).
У 2001 році він захистив кандидатську дисертацію за темою «Феномен влади в культурі», науковим керівником тоді виступив колишній виконавчій директор Міжнародного фонду “Відродження” – Євген Бистрицький.
Втім, пан Зимовець привернув увагу не завдяки своїм філософським текстам, а через специфічний підхід у вивченні нової для нього науки – археології. Окрім того, його постать може бути цікава ще з низки причин. І дізнатися про неї більше нам вирішив допомогти археолог, колега Романа Зимовця – Сергій К. (ім’я змінене, на прохання інформатора).
Археологія
Як зазначив Сергій, Роман Зимовець позиціонує себе як спеціаліст у вивченні скіфського звіриного стилю – специфічної зображальної традиції ранніх кочівників.
“База його дослідження ґрунтується на матеріалах з приватних колекцій, що були здобуті в ході нелегальних грабіжницьких розкопок”, – розповідає інформатор.
Як пояснює археолог, проблема паралельного існування державних та приватних археологічних колекцій виходить за межі питання приватної власності.
Також не варто забувати і про те, що у нас в країні діє Закон про охорону культурної спадщини. А також нелегальні розкопки можуть бути кваліфіковані як злочин за статтею 298 ККУ «Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини».
Наприклад, за словами нашого співрозмовника, пан Зимовець опублікував і передав до Археологічного музею Інституту археології колекцію речей, що за його словами, походять зі Східного Криму. За цими депаспортизованими знахідками малювались шляхи походів, вектори міграцій та культурних обмінів.
Проте, у статті А.Р. Кантровича щодо цієї колекції є і така думка щодо подарунка пана Зимовця Археологічному музею: “ Походження «Кримської колекції» після її введення в науковий обіг стало сюжетом інтенсивної дискусії, що не піддає сумнівам компетентність цієї публікації, але у ряді випадків ставить під питання початкове місцезнаходження цих виробів, що, очевидно, походять з грабіжницьких розкопок (Медведєв 2015, с. 136-137; Гуляєв 2016,с. 205-208; Колтухов, Сенаторів 2016, с. 179-180)”.
“Хоча існує думка, що його колекція – це насправді матеріали Донецького краєзнавчого музею, що були зібрані з широких теренів України та Росії і «загубились» у роки Другої Світової війни”, – зазначає археолог. У підтвердження даної гіпотези наш співрозмовник посилається на дослідження кримського археолога Сергія Колтухова, який у своїй праці зазначає, що “опублікована Скорим та Зимовцем робота лише мізерна награбованих знахідок у Криму в часи пострадянського періоду”. (С.Г. Колтухов, 2017, “Історія та археологія Криму”, с. 48).
Втім, Роман Віталійович, схоже, не переймається такими дрібницями і впевнено торує собі шлях до звання доктора історичних наук. І спільно зі своїм керівником Сергієм Скорим бере участь у експедиції Інституту археології Національної академії наук України.
Покровитель Романа Віталійовича теж заслуговує на увагу. Сергій Анатолійович Скорий – доктор історичних наук, професор, завідувач Відділу археології ранньої залізної доби Інституту археології НАН України. Дійсно, шанований і досвідчений науковець, в останні роки зосередився на опрацюванні речей з приватних колекцій.
Але окрім археологічної діяльності Сергій Скорий займається і мистецьким напрямом. Та навряд чи його можна схарактеризувати, як проукраїнський. Адже відповідно до інформації з мережі Інтернет, він є членом Союза русских писателей Восточного Крыма і періодично друкується у таких літературних журналах, як “Молодая Гвардия”, “Россияне”, “Великороссъ”, “НашКрым”. А свої нещодавні вітання із Василем та Маланкою описує дуже поетично та “патріотично”.
Тож на цій згадці про північного сусіда, перейдемо до другої частини.
Газпром
Звичайний пошук в Google видає настільки несподівану інформацію про Романа Зимовця, що якби не чисельні фото, можна було б подумати, що мова йде про двох різних людей.
Втім, виявляється, що пан Зимовець, начебто, є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. З приводу цього маленького, але дуже важливого нюансу ми надіслали запит до Академії. Але, як вдалося з’ясувати, водночас він є Заступником директора з маркетингу та стратегічного розвитку компанії «Газпромнефть – смазочные материалы».
Нагадаємо, що “Газпромнєфть” є однією з найбільших нафтових компаній у РФ. Основним її власником є ВАТ «Газпром». Генеральним директором останньої є Олексій Міллер, що входить до олігархічного клану «сім’ї Путіна». Окремі структурні одиниці Газпрому були включені в перелік юридичних осіб, до яких згідно рішення РНБО та указу Президента України у 2016 та 2018 роках було застосовано спеціальні економічні санкції.
Що ж стосується Романа Зимовця, то в мережі наявна низка публікацій, спрямована на популяризацію продукту “Газпромнєфті”, бренду моторного мастила “G-Energy”.
5 листопада 2015 року Роман Віталійович заявляв, що “… нам удалось решить амбициозную задачу и создать одну из самых оптимальных и сбалансированных линеек масел в России…”. Тобто, пан Роман роздавав інтерв’ю від імені російської компанії у той час, коли в Україні вже на повну тривала війна з Московією. І, якщо вам раптом здалося, що це було випадкове і єдине інтерв’ю від імені російської компанії, то ні.
15 березня 2016 року Роман Зимовець виступав на конференції у Ростові-на-Дону, присвяченій співробітництву «Газпромнефти» та ГК «Модус».
Роман Зимовець з менеджерами групи компаній “Модус” на пресконференції у Ростові (2016 рік)
Окрім того, Роман Віталійович коментував участь російської команди в раллі-марафоні Дакар у 2016 році та інших змаганнях. 11 листопада 2017 року Роман Зимовець вихвалявся, що його компанія активно пропагувала свою продукцію під час змагань Формули-1 в Угорщині і охопила вже 2% ринку в цій країні.
Роман Зимовець (крайній з правого боку) під брендом G-Energy, мастила російської компанії “Газпром”
Просував пан Роман роботу й у віртуальній реальності. Наприклад, в ході однієї з акцій “Газпрому”, за купівлю мастила G-Energy можна було у грі “World of Tanks” отримати танчик «Гвардеец» з прапорцем відповідних кольорів.
Проте, на своїй сторінці в Facebook Роман Зимовець не вказує жодної інформації про роботу в компанії “Газпромнєфть”. Зазначені лише робота та навчання по лінії філософії. У відмітках подорожей присутні лише туристичні цікавинки Європи та Америки.
Але і це ще “квіточки”. Цинізм ситуації полягає у тому, що співпрацюючи з російською державною компанією, Роман Зимовець у 2015 році став співавтором колективної монографії «Національна ідентичність і громадянське суспільство».
Інша книга, де Роман Зимовець є одним з авторів – “Комунікація і культура в ґлобальному світі”. У передмові автори ставлять риторичне питання: “Чому інтенсифікацію міжлюдських зв’язків, економічних та культурних взаємин супроводжує не інтернаціональне братерство, а міжнаціональні конфлікти?”. Чи може українцям дати відповідь менеджер з “Газпрому” годі й питати.
Підсумовуючи все вищесказане, отримана інформація залишає більше питань, ніж відповідей. Так, чи зможе Роман Зимовець втілити свою мрію і стати доктором наук? І якщо з юридичного боку Роман Зимовець може працювати одночасно в “Газпромнєфті” та в Інституті філософії й при цьому мати лише одне громадянство, то питання моралі пояснюється дуже просто: чого варті красиві слова про ідентичність з уст людини, що працює на благо країни-окупанта?