Ворог держави – пасивність народу
Одна із серйозних перешкод до успіху і щастя – це пасивність. Байдужі люди згодні змиритися з будь-якою ситуацією, і думають, що посприяти змінам не в їх силах, тому просто відходять у тінь байдужості. Активні люди, до таких можна віднести волонтерів, постійно шукають можливість до змін, висловлюють свою думку, допомагають іншим. Можна взяти на себе відповідальність, а можна увімкнути задню і удати, ніби нічого не відбувається. Ці крайності залежать від сформованої позиції ще з дитинства. Тому комусь ближчий дух боротьби й пізнання, а інші обирають нейтралітет та не беруть участі у розв'язанні держаних питань своєї країни. Цікаво те, що у великому місті є дві крайності: перша – спекуляція на байдужості. Наприклад, група шахраїв бере до себе на роботу нещасних людей, які мають просити милостиню. Таким чином, не байдужі люди стають спонсорами спекулянтів; друга – це повна байдужість до безхатченків та людей з обмеженими можливостями. Пасивність – це наш реальний шанс втратити соціальний зв’язок.
Безвідповідальність українського народу дає змогу корупції розвиватися, а економічному розвалу прискорювати процес. Якщо ми не будемо звертати на ці нагальні проблеми уваги, то вони не будуть каратися, а головне, звикнуть до замовчування. Усім відома причина падіння економіки, яку спричинила корупція: приватизація підприємств з метою їхнього розкрадання або продаж іноземним конкурентам, що абсолютно ніяк не грає на руку Україні. Багато років влада та олігархи говорять про те, що ефективним може бути тільки приватний власник. А тому все, що знаходиться в державній власності слід продати. Але ми усвідомлюємо, що ефективними можуть бути не тільки приватні власники, бо серед них є непрофесіонали та бездарі. Навіть втрата Криму на державно-політичному рівні є наслідком халатності та байдужості. Він виявився потрібним і мешканцям Москви, Пітера, Твері та Камчатки. Усім, хто в житті там не був і не збирається їхати. Проте, усі вони усвідомлюють, що він потрібен Росії, тому підтримують. Натомість Україні він здався не потрібним, ми віддали свою землю майже одразу аби наші хлопці не гинули. Українці усвідомлюють це, але більшість нічого не роблять, щоб вибратися із павутиння неправди в яку так наполегливо нас обмотують олігархи та влада.
Власне статистика показує, що більшість українців вважають себе пасивними. Згідно з опитуваннями лише 8-10% говорять про себе, як про активно залучених громадян. Дещо вищий рівень залученості виявилося на Заході (12%), а найнижчий на Півдні (6%). Завдяки громадським об’єднанням для політиків стало завданням відзначати такі дати, як Дні захисника Вітчизни та української армії, а також річниць початку протестів та розстрілів на Майдані. Вищий рівень залученості до волонтерської діяльності виявився на Заході та Сході (по 18%), найменше на Півдні (10%). Тож бачимо, що до громадської діяльності залучених виявилося не багато. До опитування були залучені активісти, які вважають, що їхня діяльність на 49% допоможе у розв'язанні проблем. Вони назвали декілька способів вплинути на зміни: взаємодіяти зі ЗМІ, утворити громадські організації, звернення до світової спільноти та публічне обговорення нагальних проблем.Правдою треба зарядити мільйони мізків ще з дитинства. І нема значення чи хата з краю, чи в центрі. Головне, щоб ми були активними та одностайними, то «воріженьки» згинуть, «як роса на сонці».