Володимир Слишинський – схематозник під прикриттям Володимира Гройсмана і не тільки?

25 серпня 1965 року у глухому та забутому селі Браїлівка під Кам’янцем-Подільским народилась одна дуже цікава та згубна для багатьох особистість - Володимир Іванович Слишинський.

З часом його сім’я перебралась до Вінниці, де молодий Вова вступив до ПТУ і опановував технічну сферу - був слюсарем, випробовувачем конструкторського бюро... І було би все непогано, але грянула “перебудова” і надворі почало пахнути великими змінами. У 1989 році Слишинський записується в лави активістів новоствореного Народного Руху України - партії “РУХ”, на крайових зборах якої він був обраний заступником голови вінницького осередку. Надалі ці “патріоти” були залучені до співпраці з учорашнім завзятим комуністом Леонідом Макаровичем Кравчуком. Окремі з них, як от Валерій Палій, який отримав посаду начальника юридичного відділу, отримали крісла в місцевій адміністрації. Її тодішній голова - не менш палкий комуніст, ніж Кравчук, Микола Дідик запропонував на місце міського голови Дмитра Дворкіса, який був номінально підопічниим Суркіса та Мадведчука. Дворкіс теж був “рухівцем” і слухав старших по партії, які запропонували новоспеченому меру взяти радником молодого юриста Вову Слишинського. Юристом він став зовсім незадовго до того - отримавши юридичну освіту аж у Вінницькому технікумі м’ясної та молочної промисловості.

Мабуть саме тому Володимир робив десятки помилок на одній сторінці й не міг грамотно формулювати речення. Згодом партійні лідери знову нав‘язали Дворкісу взяти на посаду Слишинського, на цей раз - начальником інформаційно-аналітичного управління. З часом політична мапа України зазнала певних зміни, до влади прагнув Павло Лазаренко, який був головою партії “Громада”. Вона намагалась всіляко підім’яти під себе адміністративний ресурс і Вінницький регіон не лишився осторонь - обласну організацію очолив Олег Кудрявцев, а головою координаційної ради був обраний Григорій Фурман, колишній заступник голови вінницького “РУХу”, який умовляв колись Дворкіса взяти до себе в радники Слишинського.

Володимир Іванович Слишинський

Останній так само, без зайвих запитань, переметнувся у стан “Громади”, адже Фурман, що називається, ”підігрівав” його немаленькими сумами у валюті із прибутку свого приватного підприємства. Таким чином Слишинський поєднував партійну діяльність із роботою в міськвиконкомі, де відігравав важливу роль елемента адмінресурсу ”Громади”. Незабаром партія із тріском пролетить на виборах, але Дмитро Дворкіс, який йшов у списку третім, у ВР проходить, не полишаючи при цьому пост мера Вінниці, а надалі ще й сумісно пост губернатора. Звісно ж, цю протизаконну схему виконав той таки “злий геній” Володимир Слишинський. Текст заяви, яку Вова запропонував Дворкісу, містив нехитре прохання розглянути його звільнення з посади міського голови у зв’зку з переходом на іншу роботу в облдержадміністрацію. “Підгодовані” депутати все зробили ”як треба” і так і не спромоглися звільнити крісло мера з-під Дворкіса.

Здавалося б, усе чудово, але прогримів грім і Павла Івановича Лазаренка закинули до в’язниці у США - політична вага ”Громади” була знівельована і недовго їй лишалось ряст топтати. Фурман знаходить для себе й Слишинського нове пристанище - СДПУ(о), домовляється особисто з Суркісом і Медведчуком про те, щоб Вову призначили головою обласного осередку партії, а сам Григорій Фурман став його першим заступником. Щодо роботи у міськвиконкомі, то тут відбулись певні рокірування - мером Вінниці став Володимир Ваховський, який розігнав усю команду Дмитра Дворкіса і Слишинський залишився безробітним. Тоді, на той час ще його старший соратник, Григорій Фурман просить Володимира Продивуса взяти Вову до себе на роботу, водночас порадивши йому відкривати власне ПП, що він і зробив, започаткувавши юридичну фірму, яка славилася своїми темними справами. Незабаром мали відбутися нові вибори - Фурман йде на горезвісний ринок Гройсманів ”Юність” та пропунує себе разом з усім своїм ресурсом як довірену особу, адже мав намір отримати депутатський мандат. Він знайомить Гройсманів з головним редактором ”Вінницьких Вістей” Іваном Михальчуком, який очолить передвиборну кампанію Володимира Гройсмана в міську раду - згодом і батько і син Гройсмани стануть депутатами, а у 2004 році вони здійснять переворот по зміщенню діючого на той час секретаря Віктора Козака  - Володимир Гройсман займає його місе і стає секретарем Вінницької міської ради.

Володимир Слишинський

Отут і сталася ключова подія - знайомство Слишинського з Гройсманом - по протекції самого ж Фурмана, Вову Слишинського включають до нового списку співробітників виконкому і з цього часу він починає служити, як вірний песик, іншому Вові - Гройсману. Здружились вони так, (ще питання, яким методом) що 2005-го Володимир Іванович стає заступником мера. Отримавши більш владного, багатого та могутнього покровителя, Слишинський, немов та хтива повія, вирішує позбутися Фурмана, наче непотрібного сутенера. Замість подяки за багаторічну всебічну щиру допомогу Григорій Фурман отримує кримінальну справу проти себе та партнерів. Спершу було заморожене будівництво, по якому Фурман розробив документацію - Вова виніс цей проект на сесію і умисно запоров його.

А далі по Григорію та його партнерам працювали за наводкою вже проплачені та мотивовані правоохоронні структури, які фабрикували справи та докази - Фурмана притягнули до відповідальності за розкрадання якоїсь там муки у пайовика під час будівництва житлового будинку, хоча фактично статися цього не могло в силу певних об’єктивних причин. Суд виправдав Григорія Самойловича, хоча тяганина його і партнерів із владою Гройсмана-Слишинського була ще важка й довга - їх шантажували, залякували, а деяких навіть вивозили до лісу й катували. Розправа над колишніми покровителями та усіма небажаними звісно ж відбувалася на тлі масового дерибану бюджетних коштів та державних багатств. Слишинський стає справжнім відданим ”Тузиком” патрона Гройсмана, давно забувши про патріотичні ідеали ”РУХу”, переметнувся спершу до дніпровського магната Лазаренка, потім до нуворишів Суркіса та Медведчука, а потім, під крилом нового хазяїна, він обома руками підтримував відверто проросійського Януковича та його Партію Регіонів, як і його покровитель, який проголошував на Театральній площі у Вінниці у самий розпал Революції гідності 2014 року, що події на Майдані це була ”громадянська війна”...

Шкода, але не пройшло багато часу, як до влади у країні прийшли вінницькі, а Гройсман обійняв пост в.о. прем’єр-мінстра, а згодом приставка ”в.о” відпала і Слишинському кидають кісточку у вигляді посади першого заступника апарату Верховної Ради України.

Його руками Володимир Борисович вирішував майже усі свої ”чорні" справи, про які вже написано чимало - тепер відомо, хто був його”сірим кардиналом". Крихт зі столу Гройсмана Вова Слишинський отримав чимало - лише у офіційній останній декларації можна побачити мільйони, а усі чудово знають, що в українських реаліях офіційна декларація - лише капля у морі. Зрештою, з приходом нової влади Слишинський, само собою, був відсторонений і пішов у політичне небуття, як і його патрон, але останній планує “велике повернення" в політику, і не буде сюрпризом, що його вірний пес продовжить разом із ним обкрадати українців.