Генерал ЗСУ Кривонос: армія чекає команди наступати на Донбасі, але потрібна інша тактика
Збройні сили України готові йти в наступ і відвойовувати окуповані території сходу країни, щойно надійде відповідний наказ верховного головнокомандувача.
Українській армії необхідно суттєво наростити арсенал боєприпасів. Наближення до НАТО повинно бути не на словах, а на ділі. Про це в другій частині інтерв’ю в ефірі телеканалу Obozrevatel TV заявив генерал Збройних сил України, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони Сергій Кривонос.
Першу частину читайте тут.
– Наскільки в українській армії зараз хороший бойовий дух? Його не вдалося зламати Росії на сьомому році війни?
– Ні. Що стосується бойового духу, нашої наснаги в боротьбі проти ворога, він потужний і сильний. Є певне розчарування окремих людей, які залишили лави Збройних сил.
Треба міняти політику, тому що за кожного військовослужбовця, який пройшов через вогонь цієї війни, треба боротися. Держава втратила час і ресурси на підготовку цих людей, і тепер вона повинна боротися за те, щоб ці люди залишилися в лавах Збройних сил. Це головне завдання.
Через відсутність інформаційної політики з боку керівництва країни багато розчарованих. Меседжі, які подаються, розчаровують людей. Одночасно проросійські канали, що подають інформацію частково або у перекрученому вигляді, дестабілізують ситуацію, створюючи мозковий шторм у голові в кожного нашого громадянина, зокрема і військовослужбовців.
– Сіють зерно сумніву.
– Так.
– Ви сказали, військові розчаровуються. У чому саме?
– Багато з тих, хто прийшов у лави Збройних сил у 2014-2015 роках, йшли воювати. І коли війна перейшла в більш позиційну, через неправильний підхід до підготовки, до організації повсякденної діяльності, багато людей розчарувалось. Тому що їх змушували займатися не тим, заради чого вони прийшли в армію.
Армія – достатньо бюрократичний організм. Бюрократія і самодурство дуже сильно впливало на сприйняття цими людьми необхідності захищати Україну.
– Я пам’ятаю, ще попередню владу докоряли за те, що військові очікують наказу йти вперед, що не можна сидіти в окопах, що затяжна війна – не для них. Чи є зараз запит на те, щоб йти вперед?
– Звичайно. Цей запит є. Військовослужбовці очікують, коли буде надана команда, аби почати наступ.
Питання в тому, що треба пояснювати, що, по-перше, є політичні нюанси у вирішенні цього питання, по-друге, щоб це здійснити, треба готуватися. Тут треба навіть зміна тактики. Якщо у 2014 році у нас була наступальна тактика, то з 2015 року – вже оборонна. Це питання треба піднімати на рівень.
На навчаннях минулого і цього року питання щодо наступу відпрацьовувалось. Це додатково стимулює людей, тому що ми не тільки відпрацьовуємо питання оборони. У разі прийняття певних політичних рішень керівником країни, верховним головнокомандувачем, президентом України паном Зеленським за необхідності Збройні сили виконають наказ про звільнення наших територій.
– Тобто командування в широкому загалі чекає вдалого комплексного політичного, міжнародного, військового моменту для того, щоб йти в наступ?
– Абсолютно правильно.
– Ми готові до цього не тільки бойовим духом, а й оснащенням, військовими планами тощо?
– Що стосується оснащення, то питання покращення озброєння наших Збройних сил ще не вирішено. Багато питань, які треба вирішувати, і підходи до цього мають покращуватися. Не займатися показухою, а займатися практичним забезпеченням Збройних сил. І якраз тією технікою, яка потрібна на цій війні.
Треба враховувати досвід не тільки нашої війни, а й досвід азербайджано-вірменської війни, що триває останній місяць, враховувати нюанси. Тому що сучасна війна – це не війна танків і прямих лобових атак. Досвід війни на Кавказі вкотре показав, що сучасна війна – це, насамперед, війна засобів розвідки, засобів ураження.
Протиповітряна оборона, авіація, радіоелектронна боротьба, засоби розвідки – це те, що дозволяє зберегти людські життя і завдати максимальної шкоди ворогу, не втрачаючи своїх людей. Не м’ясом, а технікою і розумом треба воювати.
– До речі, щодо авіації. Ми бачимо, що Володимир Путін на Донбасі її майже не використовував.
– Взагалі не використовував.
– Були збиті декілька літаків – був збитий нідерландський літак, український літак. Коли, на вашу думку, Путін може використати авіацію на Донбасі?
– Коли він зможе юридично на міжнародній арені виправдати свої дії.
– Тобто пояснення, що в шахтах стояли літаки, вже не пройде?
– Чому були такі активні бої у 2014 році за три аеропорти – Донецький, Луганський і Краматорський? Тому що на той час це могло дати спроможність виправдання знаходження російської авіаційної техніки на території Донбасу.
Луганський аеропорт знищили практично вщент, там не може нічого сісти, з Донецьким аеропортом так само. Ми ще й досі його бачимо і можемо завдавати удари. Краматорський аеропорт ми утримали. Якраз це й не дало росіянам спроможності виправдати знаходження авіаційної техніки.
Якби хоча б один аеропорт був захоплений у нормальному стані, то того ж дня там з’явилися б літаки з українськими тризубами і синьо-жовтими емблемами, і сказали б, що це захоплені українські літаки. Ніхто б вже потім не розбирався, звідки вони взялись. А це була б авіаційна техніка Російської Федерації.
– Ми розуміємо, що російська армія регулярно перетинає ту ділянку кордону, яку ми не контролюємо. Але так, щоб літаки туди прилетіли…
– Для того, щоб літаки прилетіли, у них немає підготовлених аеродромів на тимчасово окупованій території Донбасу. Але якщо вже у них буде така політична воля, то вздовж українського кордону у них достатньо аеродромів, з яких можна злітати і доставати до наших міст або об’єктів, які їх цікавлять.
– У нас є чим відповісти?
– Протиповітряна оборона в Україні існує. Вона включає не лише безпосередні дії щодо авіації, але й щодо зенітно-ракетних військ. Ця система є. Звичайно, хотілося б, щоб вона була потужнішою. Я скажу, що на час розвалу Радянського Союзу Україна мала одну з найпотужніших систем ППО у світі. Величезна кількість зенітно-ракетних дивізіонів у нас стояла на бойовому чергуванні.
На початок війни у 2014 році ця цифра була в десятки разів менша за цифру, що була 1992 року.
– Але це ж все застаріле.
– Питання не в застарілості. Питання спроможності цієї техніки виконувати свої завдання. Іноді навіть застарілі комплекси спроможні виконувати свої завдання. І досвід інших локальних війн показує, що комплекси, розроблені в 1960-70-х роках, ще активно воюють в інших країнах.
– Україна остаточно визначилася з рухом до НАТО. Але наскільки нас готові там прийняти?
– Більшість населення України сприймає вступ до НАТО у суто військовому аспекті. Але якщо розглядати питання ширше, то це питання більш політичне, ніж військове.
Військові більше вкладаються у питання співпраці з НАТО, і ми готові. У нас у Силах спеціальних операцій уже є одна військова частина, яка пройшла довгу процедуру сертифікації і має право заступати на бойове чергування в складі Сил спецоперацій НАТО.
Але питання треба розглядати і політично, і економічно. Наш оборонно-промисловий комплекс треба було б уже переводити на ту техніку, яку використовує НАТО, переходити на натовські стандарти щодо нашого озброєння, починаючи від калібру стрілецької зброї і закінчуючи засобами зв’язку. Плюс вироблення іншої техніки, яка потрібна для Збройних сил.
Наша співпраця із стратегічними партнерами, що стосується оборонно-промислового комплексу, може принести результати. Це буде черговий крок, який може показати, що ми хочемо в НАТО. Це треба показувати не тільки словами, але й діями. Не тільки військових готувати, але й готувати до цього економіку, готувати політиків до сприйняття реальності вступу в НАТО.
Бо НАТО – це не тільки наше бажання. Це ще й велика відповідальність з виконання певних дій у складі цього альянсу.
– Коли замість старих Калашникових на сході у наших військових з’явиться сучасна зброя?
– Це одне з питань, які я починав розробляти минулого року. Наші партнери були спроможні побудувати тут підприємства, дати інвестиції, які б змінили підходи до цих питань.
Якщо б було прийнято політичне рішення, ми могли б вже цього року мати патронний завод під калібри і стрілецьку зброю натовського стандарту. На жаль, політичне рішення тодішнього Офісу президента не було прийнято. Це було: дайте нам гроші, а з рештою ми самі розберемося.
– Це за чинного президента?
– Так. На жаль, ця ситуація продовжується. Ці питання можна вирішити. У нас є ті, хто готовий прийти нам на допомогу, у нас є ті, хто зацікавлений у нашій співпраці, але немає політичних рішень про прискорення цього процесу.
Крім того. Проблема полягає в тому, що оточення президента продовжує тримати президента в інформаційному вакуумі щодо виконання цих завдань.
– Повертаючись до патронного заводу. Якщо я не помиляюся, такий завод в Україні був, але в Луганській області. І зараз заводу в нас немає.
– Так, але проблема в тому, що у нас цим питанням ніхто не займався.
– Вибачте, а патронів у нас ще багато на складах?
– Патрони для виконання завдань у нас ще є, а щодо безпосередньо патронів у тому обсязі, який потрібен для організації бойової підготовки, підтримання постійної готовності до виконання завдань, то це вже достатньо проблематично.
Тому питання боєприпасної галузі треба піднімати значно швидше і значно вище. Досвід використання артилерійських боєприпасів під час вірмено-азербайджанського конфлікту показав, що використання великих калібрів якраз і призупинило активність цих дій.
Протягом 2012-2013 року у нас була така диверсія своїми руками, коли Збройні сили щоденно випускали в повітря сотні, десятки тисяч реактивних снарядів, просто в пустоту. Ми знищили свій боєзапас. Це підірвало наші спроможності.
Плюс потім були диверсії на наших базах і арсеналах, де величезна кількість боєприпасів згоріла, вибухнула. Це ослабило нас. Тому що кількість зарядів і патронів на війні потрібна величезна. Це перше.
Друге – навіть якщо зараз ми намагаємося йти до перемоги, до миру, це не означає, що кількість нашої зброї повинна бути мала. Якраз запаси боєприпасів і зброї, які знаходитимуться на наших складах і арсеналах, будуть чітко давати розуміння ворогу, що до нас не треба лізти, у нас не закінчаться боєприпаси на третій день війни.
Що стосується підготовки людей – це також важливо. Саме тому свого часу ми почали питання територіальної оборони, яке також значно посилить нашу обороноздатність щодо достойної відповіді ворогу на його агресивні бажання захопити нашу територію.