Українців не навчили усміхатися?
Українці на відміну від інших європейських країн не люблять посміхатися в публічних місцях. Помічали, що більшість людей на вулицях або в громадських транспортах виглядають похмурими та втомленими. Іноді, може здатися, що в людини сталася біда, але це просто невміння виражати свої емоції. Українська нація звикла до таких проявів емоцій, але якщо приїде іноземець в країну, то йому може здатися, що українці неприязні та байдужі. Україна займає одне з перших місць, де жителі звикли приховувати свої справжні емоції на людях. Причина в тому, що люди схильні переживати, що про них подумає оточення, а також потерпають від хронічної нерішучості. Лише 38% мешканців України виражають не менше десяти емоцій щодня. Нейтральний вираз обличчя, який звикли демонструвати люди світові, захищає від дискомфорту. Член українського союзу психотерапевтів каже, що Україна нація багата на почуття, але закрита від навколишнього світу. Вона каже, що така звичка пішла ще за Радянські часи, бо тоді, щоб вижити потрібно було злитися зі всіма. Людина зображує свої емоції так, як звикли у сім’ї, а 60% українських сімей є інтровертами. Навіть у сім’ї не завжди близькі показують свої справжні емоції.
На Заході у людей інша ментальність. Вони відкриті та завжди усміхнені. Там прийнято через усмішку показати свою ввічливість та вдячність світові за життя. В Україні людина, яка буде йти вулицею й посміхатися, сприйматиметься не адекватною. Слов’янський менталітет – звик стримувати свої справжні емоції та ховатися під маскою байдужості. Посмішка для української комунікації не є проявом ввічливості. В американському, англійському, німецькому спілкуванні посмішка є головним атрибутом у поведінці людей. На це навіть звертали увагу українські письменники, коли описували зовнішність та поведінку своїх героїв, то дуже рідко писали про усмішку. У Китаї вважають, що для того, хто не вміє посміхатися будуть закриті усі двері. А в Японії біля крамниць та ескалаторів у супермаркети стоять дівчата та посміхаються кожному клієнту – 2500 посмішок та поклонів на день. В деяких країнах посмішкою оберігають від засмучення у зв’язку з отриманою інформацією. Наприклад, Ілля Еренбург розповів про китайця, який прийшов усміхнений й повідомив про смерть його дружини. В українській комунікації усмішка дуже рідко вважається жестом вдячності та ввічливості, навпаки, сприймається вороже та відлякує людей. В Україні прояв посмішки у свою адресу сприймається як щось нещире, скритне та лицемірне. Продавці теж не посміхаються покупцям, бо в українському спілкуванні незнайомцям не прийнятно усміхнутися. До того ж, наші люди настільки втомлені на роботі, що їм навіть немає сил посміхнутися зайвий раз. В Україні ніколи не було ні політичної, ні фінансової стабільності. Люди перебувають у постійному напруженні, не бачать перспектив. Українці виявляють емоції, але ці емоції мають негативне забарвлення. Пригадуєте, коли з’явився перший “МакДональдз”, люди могли півдня у черзі простояти. Не тому, що їм кортіло скуштувати гамбургер чи картоплю фрі. Продавці їм усміхалися, бажали смачного! Посмішка українця має мати вагому причину про яку усе оточення знає. Тоді людина отримує на неї право в очах інших. В народі є навіть приказка: «Сміх без причини – ознака дурачини». Німецькі вчені, коли прочитали цю приказку не могли зрозуміти як пов’язані ці ознаки між собою.
Не вміння української людини в побуті пов’язана з тим, що всі повинні все про всіх знати, тому більшість таким чином встановлює особистий простір навколо себе. А ще протягом багатьох століть побут людини, особливо кріпака, змушував багато працювати. В результаті заклопотаність стала як нормальний вираз обличчя та поведінка в цілому.