В Україні існує свобода слова: міф чи реальність?
Свобода слова в Україні є, але чи повноцінна? Чи залишиться та свобода слова, яку ми наразі маємо, якщо перейти межу? Українці можуть висловити свою громадську думку на своїй сторінці у соціальних мережах, але чи стосується це журналістів та гострих питань. Після Євромайдану свобода слова в Україні була значно більшою за рейтингом. Близько 55 % українців 2013 року вважали, що свобода слова в Україні на високому рівні. Але найвищий відсоток свободи слова становив 67 % у 2009 році при Ющенко. Інститут масової інформації зазначає, що журналісти жорстко потерпали від відсутності свободи слова в Україні. У 2019 році було зафіксовано 172 випадки фізичних погроз на журналістів. Наразі Україна знаходиться на 101 місці серед 180 країн світу. Український менталітет звик до свободи слова, тому вимагає від влади більшої недоторканності. Причиною такого низького рівня свободи слова в Україні пов'язана з тим, що влада не зацікавлена у розслідуваннях на замахи й вбивстві журналістів. Все чіткіше постає картина того, як влада керує журналістами та стає власниками медіахолдингами. Спроба влади тиснути на ЗМІ вже була у 2001-2004 році. Тоді з'явився професійний термін "темники". На сьогодні це питання є настільки відкритим, що молодих журналістів в університетах застерігають оберігатися тиску влади. Свобода слова також потерпає від війни з Росією. До визначальних проблем свободи слова можна зарахувати: заборона на російські соціальні мережі та медіа сайти, кібератаки, чорний список російських журналістів, ненадання інформації, тиск на журналістів, перешкода журналістській діяльності, побиття та вбивства. Картина тривожна, бо складається якась кримінальна хроніка, яка залишається безкарною. Наприклад, чотирнадцятого березня поліція затримала у Ковалі журналістку телеканалу "Аверс", яка висвітлювала "зустріч з народом" президента Порошенка. Йдемо далі, 4 жовтня 2018 року 229 депутатів України підтримали внесення на розгляд РНБО пропозиції про санкції проти каналів «112 Україна» та NewsOne. Санкції передбачають ряд обмежень, включаючи позбавлення каналів ліцензії, заборона користуватися радіочастотами, а також блокування активів. Телеканали будуть показувати тільки те, що вигідно комусь. 4 травня 2019 року побили журналіста Вадима Комарова, який помер непритомний у лікарні. 10 травня 2019 року журналістка сайту «Радар» отримувала погрози й спроби підпалу будинку, жінка звинувачує представника міськради. 19 лютого 2014 року репортер газети «Вести» побитий і застрелений «тітушками». 29 травня 2018 року Служба безпеки України зімітувала вбивство російського журналіста Аркадія Бабченка.
Насправді, таких ситуацій безліч і вони залишаться в пам’яті українців, як доказ того, що в Україні зі свободою слова є нагальні й жахливі проблеми. В просторах Інтернету є безліч інформації про жорсткі напади на журналістів, але не забуваємо, що більшість журналістів будуть під тиском мовчати. Відповідальні політики закликають іти та фізично впливати на ту чи іншу редакцію, коли, наприклад, телеканал «Інтер» був підпалений. Влада, як бачимо, не приділяє достатньої уваги або не хоче реагувати на такі жахливі ситуації. Закривати на таке очі значить підтримувати кривдників. Свободі слова в Україні не вистачає недоторканності. Свобода є, але ніби запилена.