Заступник Глави РНБО Сергій Кривонос: Росіяни готові до продовження збройної агресії у будь-який момент
Чи готова Україна дати відсіч подальшій російській агресії в інтерв’ю 24 каналу пояснив заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос.
Чи стане безпечніше на українських вулицях, якщо громадяни матимуть зброю? Як може виглядати подальша російська агресія проти України та що ми можемо їй протиставити? Для чого нам потрібна територіальна оборона та чому парамілітарна підготовка населення не означає мілітарізації суспільства?
Відповіді на всі ці питання читайте у відвертій розмові 24 каналу із заступником секретаря РНБО Сергієм Кривоносом.
Про зброю
Через напади та так звані терористичні акти, які відбувались цього літа, гучніше почали звучати думки, що якби у громадян був короткоствол, то у нас не було ані заручників в автобусах, ані нападів….
Не так. До стовідсотково озброєного населення треба готуватись. По-перше, треба підготувати законодавчу базу, де чітко будуть прописані всі протоколи застосування зброї: коли людина її може застосовувати та яким чином. Це дозволить уникнути двояких тлумачень.
Тобто, зараз українці не готові до носіння зброї?
У багатьох випадках народ не готовий до цього, тому його треба готувати. Це стосується як громадян, так і співробітників правоохоронних органів. Можливо, спочатку має ітись про правила зберігання зброї для охорони свого житла.
Що стосується носіння зброї із собою постійно – це проблематично. Візьмемо приклад США. У кожному штаті свої закони щодо носіння зброї. І ті правила, які виписані у США, виписані кров’ю тих, хто ці правила порушував. Там більше 150 років поспіль правоохоронці ці правила шліфували. Тому у СШа народ до зброї ментально готовий. Демократія – це не вседозволенність. Це – чітке виконання правил, встановлених для суспільства.
Тому спочатку варто піднімати питання зберігання зброї для захисту житла. У подальшому вже можна піднімати питання використання зброї в усіх інших напрямках.
Є якась кореляція між рівнем злочинності та можливістю громадян за законом захистити себе?
Коли у Молдові прийняли закон, який дозволяє громадянам країни отримувати і користуватись короткоствольною зброєю, рівень злочинності не виріс абсолютно. Якщо ми подивимось на реальну картину сьогодення, проаналізуємо, скільки людей у нас вбито найрізноманітнішими предметами – від труб і ножів до сокир–буде видно, що відсоток застосування вогнепальної зброї дуже малий.
Я переконаний, що зброя має бути. Це – у першу чергу, безпека родин. Крім того, електронна база користувачів зброї дозволяє відслідковувати всіх, хто порушить закон, та ставити порушників у певні рамки.
Ситуація, яку маємо зі зброєю на руках зараз – це безпечна ситуація?
У нас є облік зброї, яка є на руках. І мисливської, і нарізної, і гладкоствольної. Цієї зброї – більш ніж достатньо. Сумарно – її більше мільйона одиниць. У певні моменти це не підняло рівень її використання. Так, окремі випадки були. Але ці випадки викликають питання не до зброї та не до тих людей, які її використовували. Питання – як ці люди отримали зброю взагалі? Чи перевіряли їх морально-психічний стан? Чи проходили вони певну підготовку? За рахунок певної корумпованості системи ці довідки та дозволи можна просто купити. Але зброя все одно потрібна. Вона організовує людей. Просто потрібні чіткі правила її отримання та використання.
Зброя у населення також покращує стан безпеки держави. Коли зовнішній ворог Російська Федерація буде розуміти, що у громадян на руках є достатня кількість зброї, що громадяни вміють швидко само організовуватись, не чекаючи команд керівників верхньої ланки, це отримає застереження для подальшої агресії.
Це зменшить шанси на появу чергової порції "зелених чоловічків"?
Абсолютно вірно. Потрібно дивитись на питання зброї у населення стратегічно. Так, певний ризик є, ми не можемо залізти в голову кожному громадянину. Але глобально це змінить ситуацію на краще.
Про спроби дискредитації ветеранів
Ви, як учасник бойових дій, як сприймаєте постійні спроби пояснити будь-які злочини неадекватними атовцями, як сприймаєте?
Як один з елементів гібридної війни Росії проти українських громадян. Їхня мета – показати, що люди, які захищали державу, повертаючись до мирного життя становлять загрозу для держави. Тут є вагоме але.
Яке?
Воно полягає у тому, що, по-перше, із цими людьми після повернення із війни практично ніхто не працює. По-друге, за останні шість років була вибудована така політика, внаслідок якої ми перестали сприймати тему війни та ветеранів. Доходить до того, що ветеранам деякі чиновники мають наглість заявляти: "Ми вас туди не посилали".
Насправді, не воїни та захисники, які повернулись з війни, мають підлаштовуватись під суспільство. Це суспільство має змінити своє ставлення до тих, хто його захищав. Тому що без цих хлопців у нашого суспільства не було би ані миру, ані спокійного життя. Були би хаос і війна, коли всі би постійно дивились у небо і слухали чи прилетить по них чи не прилетить.
У Вас є пояснення, чому так?
Суспільство потрібно готувати і визначати йому цінності. А у нас цих цінностей нема. У нас за незалежної України виросло вже два покоління людей, які є чистими споживачами і не мають ані цінностей, ані єдиної національної ідеї. Люди у цьому не винні, це держава у них цінностей не вклала. Коли ж народ не має ані цінностей, ані ідеї – його дуже просто розхитувати. Що ми і спостерігаємо протягом останніх років. Тому якщо ми хочемо остаточно це питання закрити, то ми, у першу чергу, маємо зайнятись вихованням молоді.
Що стосується спроб акцентувати на думці, ніби військові приносять загрозу. Але. У нас не має ані військової прокуратури, ані військових судів, ані військових адвокатів, ані військової поліції. Ті, хто затримують, притягають до відповідальності і захищають військових, повинні розуміти цю спеціалізацію. Бо тут є певні нюанси. Працювати із військовими за цивільним шаблонами не можна категорично, це – різні речі.
Коли співробітників – хай навіть колишніх – правоохоронних органів притягають до відповідальності, вони відбувають покарання у спеціальних закладах, які створені спеціально для них. Їх ніколи не перетинають із криміналітетом у колоніях. На військових це не поширюється. Тому часто це закінчується дуже трагічними історіями. У кримінальному суспільстві ставлення до людей у формі доволі специфічне. Зараз у системі відбуття покарань ми маємо повторення історії, яка була у Радянському союзі: виправна система ламає людей. Для військовослужбовців мають бути спеціальні колонії, аби людина, відбуваючи покарання, все ж, мала шанс змінитись на краще. Ці зміни потрібно вносити на рівні законодавства.
Про подальшу збройну агресію Росії
Протягом літа багато говорили про те, що Росія занадто старанно готується до військових навчань "Кавказ-2020" біля наших кордонів. Їх сприймали як загрозу подальшої ескалації російської агресії проти України. На Вашу думку це все – страшилки чи наша реальність?
Те, що вони постійно проводять навчання і мають угруповання вздовж наших кордонів – це реальність. Те, що вони психологічно тиснуть і на керівництво нашої країни, і на світову спільноту, організовуючи ці навчання – це також реальність.
Наскільки Путін психологічно готовий віддати наказ про продовження агресії – це питання. Тому що цей наказ залежить не лише від рішення Путіна. Щоб здійснити акт відкритої агресії, потрібно приготувати низку факторів, які би відбілили це рішення Росії перед світовою спільнотою. Наприклад, спробувати зобразити акцію "захисту" російськомовного населення, яке "потерпає" від україномовного населення. Слава Богу, що це у них поки що не працює і що світове суспільство продовжує підтримувати політику санкцій.
Щодня має проводитись робота, яка буде посилювати нашу державу. Людям потрібно доносити хто ми, що ми, і які стратегічні цілі є у нашої держави. Це стосується і роботи з людьми, і роботи з бізнесом, і роботи із економікою. Але проблема у тому, що стратегії розвитку у нас поки що немає. Хоча всі громадяни мають розуміти, чого і коли ми хочемо досягти та що ми всі маємо для цього робити.
Хто має це все доносити?
Це завдання керівництва країни: Президента, його офісу, міністерств, які мають це робити. Це все прописано у зобов’язаннях всіх державних установ. Але поки що цього не має і у будь-якій ситуації президент стає заручником відсутності такої командної роботи.
Коли ми з Вами говорили рік тому, Ви казали, що зробите все можливе, аби глава держави не закрився у його власній інформаційній бульбашці, тому що це була ключова помилка усіх наших президентів…
На жаль, нічого не змінилось.
Але все ж про навчання. У чому проблема цих навчань?
З моєї точки зору, як військового, проблеми немає. Для того, аби військова техніка з Ростова доїхала до Донецька, потрібно 4 години. Близько доби – аби дотягтись до кордонів України з інших полігонів. За останні роки росіяни провели стільки навчань щодо перекидання техніки будь-яким способом. Росіяни готові до продовження збройної агресії у будь-який момент. З будь-якої точки кордону.
А ми до цього готові?
Це вже інше питання. Ви зараз питаєте про Збройні сили чи про державу? Бо це все – різні речі. У нас всі покладаються на Збройні сили, при цьому про армію мало хто дбає.
Армія до агресії готова. Але армія без власного народу існувати не може. Наскільки народ підтримає цю армію – це інше питання. Держава до агресії не готова. Питання банально тої ж територіальної оборони постійно затягуються. Законопроект уже готовий, але його продовжують буцати між різними відомствами.
Про те, як підготуватись до ворожих нападів
Територіальна оборона потрібна для того, щоби у разі перетину кордону ворожими танками, місцеві жителі, які мають спеціальну підготовку та навички, могли оперативно дати їм відсіч?
Не так. Територіальна оборона потрібна як раз для того, аби не допустити ворожої агресії. Розумієте, агресія ніколи не починається із того, що танки перетинають кордон. Спочатку починають працювати розвідувально-диверсійні групи, проводяться підготовчі інформаційно-психологічні операції. Перш ніж вторгатись через кордон, ворог проводить певні акції дестабілізації, може активізувати певні сепаратистські загони. Якщо їх не допустити – агресії не буде.
Друге. Для Росії питання не стоїть у захопленні територій. Питання у тому, аби втримати над захопленими територіями контроль. Російська армія не спроможна контролювати всю лівобережну Україну. Якщо у кожному населеному пункті будуть підготовлені люди, які точковими ударами буде бити у російське армійське брюхо, Росія 300 разів подумає, чи є необхідність до нас лізти, якщо для утримання територій потрібно буде витратити забагато ресурсу.
Завдання тероборони – відбити у ворога бажання здійснювати агресію на наших територіях. Вона не призначена для відкритої боротьби з величезними формуваннями ворожої армії. Це – завдання ЗСУ, воювати у відкритих боях. Задача тероборони забезпечити армії надійний тил. Вона захищає себе, свою вулицю, свій район, своє місто, створює безпеку для життєдіяльності своєї області. Вона має не допустити паніки і провокацій, щоби люди могли жити і працювати у безпеці. Тому що сил Національної гвардії і поліції на це не вистачить.
Хто туди може входити?
Ми передбачаємо, що туди входять бригади територіальної оборони, загони, організовані на базі громад, які підпорядковані командиру батальйону тероборони області. Туди можуть включатись від 16 до 60, а якщо потрібно – і старші. При цьому всі вони мають бути спеціально підготовлені та навчені. Тоді вони зможуть вчасно та адекватно реагувати на всі можливі провокації.
І що потрібно, щоб тероборона у нас нарешті з’явилась?
У вересні ми будемо виносити законопроект про тероборону на розгляд. У моєму розуміння, ті депутати, які його не підтримують, і є представниками сил, що дозволяють Росії продовжувати окупацію нашої країни.
Тероборона потрібна для того, щоб у нас був мобілізаційний ресурс, який буде готовий захищати країну не лише у військовому напрямку, а і у будь-яких надзвичайних ситуаціях. У Польщі, яка витратила чимало коштів на створення тероборони, ці підрозділи застосовувались і під час карантину, і під час великих пожеж. Ми хочемо пришвидшити прийняття цього закону, аби чимскоріш запустити процес підготовки населення. Я знаю, як це правильно зробити, аби держава була спокійна. Тому що всю мою попередню службу мене вчили руйнувати зсередини ворожі країни, я розумію як це робиться. Тепер я знаю, як вберегти нашу країну від таких як я, які діятимуть з боку противника.
Що стосується підготовки населення. Буде чимало людей, які скажуть, що не хочуть бути причетними до цього проекту, тому що він – мілітарний, а все, що пов’язане із війною – це погано. Вони ж просто хочуть, аби все було добре.
Тероборона – це не мілітарізація населення. Це – спроможність протидіяти ризикам та агресіям. Вона передбачає, щоби всі були підготовлені та мали можливість захистити себе від різних загроз. Щоб до тебе не прийшли із війною, ти маєш вміти себе захищати. Історичний досвід показує, що ті, хто не вміє себе захищати, поступово знищується кимось сильнішим. Людство не змінилось від того моменту, як жило у печерах: якщо народ сильний і підготовлений, до нього ніхто не лізе.
Даючи дітям навички самозахисту, надання медичної допомоги, психологічні навички поведінки у стресових та небезпечних ситуаціях – це підвищує шанси дітей на виживання. Дай Боже, аби їм ніколи не знадобились ці навички. Але у разі необхідності – вони можуть себе захистити та надати необхідну допомогу. Так, ці знання та навички виживання – парамілітарні. Але вони зберігають життя.