Прокрастинатори Міноборони

Не перший рік у суспільстві йде суперечка щодо проблем в системі оборонних закупівель. Всім давно зрозуміло, що система оборонних закупівель потребує докорінних змін. У 2000 році набув чинності Закон України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Це було реальним початком трансформації всіх державних закупівель до правил ринкової економіки, прийнятих у всьому світі.

Але керівництво Міноборони виглядало розгубленим у нових умовах. Вони не знали, що робити. Вони чіплялися за віджилу систему оборонних закупівель намагаючись зберегти звичну для них систему. Вони стримували будь-які реформи оборонних закупівель і йшли на мінімальні зміни лише після прямих указівок від вищого керівництва держави. В результаті система оборонних закупівель в Україні дійшла до критичної межі, коли стали необхідними вже не просто реформи, а революційні зміни. Сто років тому відомий революціонер В. Ульянов сформулював і виділив три головних ознаки, що описують кризову ситуацію, яка складається в суспільстві напередодні революції. За цією аналогією можна сформулювати ознаки кризової ситуації в системі оборонних закупівель, що склалися на сьогоднішній день:

1. Замовник не може керувати закупівлями по-старому. Стало правилом, коли державне оборонне замовлення затверджується із запізненням на декілька місяців. Накопичується дебіторська заборгованість перед замовником. Внаслідок диктату ціни з боку замовників через радянську методику розрахунково-калькуляційних матеріалів, розроблену для умов планової економіки, взаємодія замовника з промисловістю стала надзвичайно складною і дуже часто фінансово невигідною. Це гальмує розвиток оборонно-промислового комплексу, стає однією з причин низької якості виробленої продукції. Замовник часто примушує розробників озброєння до надзвичайно ризикованої форми співробітництва – “спільне рішення”, бездумно експлуатуючи їх патріотичну мотивацію.

2. Промисловість не хоче працювати по-старому. Перед розробниками і виробниками озброєння постає все більше проблем, що не лише утруднює розвиток бізнесу, а й ставить його на межу виживання. Різке загострення розбіжностей між застарілими вимогами замовника і реаліями стрімкого розвитку ринкових відносин в Україні примушують промисловість шукати нові шляхи розвитку бізнесу, нових бізнес-партнерів і не лише в Україні. Все частіше промисловці переміщують своє виробництво за кордон.

3. Значне підвищення активності розробників і виробників озброєння, яких спонукають до цього, як загальні умови кризової ситуації в галузі оборонного виробництва, так і неконструктивна позиція чиновників від замовника. Представники оборонної промисловості ставляться з недовірою до профільних державних органів. На противагу їм промисловці створюють громадські об’єднання з метою приведення оборонних закупівель до здорового глузду і законодавчого впорядкування цієї сфери до зрозумілих нормативно-правових положень.

Наразі Верховна Рада України розглядає проект Закону України “Про оборонні закупівлі”, у якому пропонується законодавче врегулювання формування ціни, контролю якості оборонної продукції та інші положення. Разом з тим добре відомо, що жоден Закон України не забороняє формувати ринкову ціну на оборонну продукцію, контролювати її якість через умови виробництва тощо. Все це можна регламентувати через Постанови Кабінету Міністрів України, або, навіть, через накази Міноборони. Зокрема, вже давно існує і використовується для контролю якості через умови виробництва Закон України “Про технічні регламенти та оцінку відповідності”. Можливо, чиновники Міноборони чекають на окрему команду про використання цього Закону? Але причина явно не у відсутності відповідної нормативно-правової бази щодо оборонних закупівель.

Відома фраза Отто фон Бісмарка: “З поганими законами і хорошими чиновниками можна успішно керувати державою. А якщо чиновники погані, не допоможуть навіть найкращі закони.”Схоже на те, що нам заважають не погані закони, а чиновники в Міноборони і Кабміні. Або, говорячи словами Іллі Ільфа – “орда бунтівних чиновників”.

Від бородатого Карла Маркса нам відомо, що раби не були зацікавлені в роботі – вони ламали передові знаряддя праці і хитрували як тільки могли, щоб менше працювати. Схожа ситуація була у Франції, коли винахідник Бартелемі Тимоньє у 1831 році вперше у світі намагався впровадити пошиття військової форми швацькими машинами. Але робітники спалили фабрику Тимоньє і ледь не вбили його самого. Він і надалі намагався впроваджувати нові машини, але робітники вороже ставилися до цих інновацій, і Тимоньє помер жебраком. Відомі аналогічні приклади із нашої сучасності – у Сполученому Королівстві з 2007 року відбувалося впровадження портфельного підходу до оборонного планування. Але найважчою проблемою було невміння або небажання чиновників Міноборони використовувати інструменти портфельного менеджменту. Уряд Сполученого Королівства вживав спеціальних заходів для значного підвищення кваліфікації та підготовки персоналу.

Від Гегеля ми знаємо, що світ дуалістичний – якщо існують форейтори прогресу, то мають існувати і прокрастинатори. І ті і інші хочуть жити краще, хочуть розвивати сферу своєї діяльності. Але якщо перші схильні до пришвидшення впровадження інновацій, то другі схильні відтерміновувати інновації. Нанесення шкоди від такого гальмування може бути неумисним – прокрастинатори реально вважають надійність старих методів управління сильнішим аргументом, ніж можливість отримати перевагу завдяки новим методам. Прокрастинаторів більше ніж форейторів. Вони виглядають надійніше. Вони дають впевненість у сьогоднішньому дні і створюють ілюзію впевненості у дні завтрашньому. Вони існують стільки ж, скільки існують чиновники. На прокрастинаторів у владних структурах скаржився ще Марк Туллій Цицерон.

Систему оборонних закупівель можна порівняти з автомобілем – вони обоє мають акселератор і гальмо. Залежно від дорожньої обстановки водій вирішує, коли використовувати акселератор, а коли гальмо. Але сьогодні наш водій одночасно тисне і на акселератор, і на гальмо, керуючись формулою “якось воно буде”.

Причини гальмування чи спротиву змінам можуть бути різними. Досить поширеним є прагнення до стабільності й природна інерція людини як біологічної системи, побоювання невідомого й надання переваги звичному, що створює ілюзію надійності. Заважає реалізації змін брак ресурсів часу через перенавантаження поточними справами. Спротив змінам підсилюється небажанням відмовитися від звичних професійних вмінь і навичок, а також неспроможність оволодіти новими технологіями, процедурами, методами роботи. Спротив змінам може породжуватися страхом перед грандіозністю цих змін. Для зменшення грандіозності змін можна розкласти завдання на декілька невеликих та незначних, таких, що не будуть лякати чиновника і можуть бути виконаними у короткий термін.

Що робити з прокрастинаторами? Адже недоцільно замінювати всіх старих працівників новими. Корисні поради з цього приводу можна знайти у професора Валерія Тертички – завідувач кафедри суспільного врядування Національного університету “Києво-Могилянська академія”:

1. компроміс з цінними працівниками;
2. прямий примус для закостенілих консерваторів;
3. звільнення безнадійних.

На додаток до цього загальна вимога – навчання працівників, підвищення їх кваліфікації.

Отже, досвід людства показує, що інновації вимагають підтримки. Тому, не дивлячись на те, що основні положення проекту Закону України “Про оборонні закупівлі” вже унормовано і реалізуються у цивільній сфері, для сфери військової прийняття такого Закону вкрай необхідне. Ця необхідність зумовлена надзвичайною нормативною урегульованістю сфери оборонних закупівель. Зокрема, сьогодні діє близько двох десятків Законів України, Кодексів України і Постанов Кабінету Міністрів України.

Цих змін вимагає громадськість України, державні та приватні розробники і виробники озброєння, які на практиці довели, що протягом російської агресії Україна стала іншою. Наразі потрібно лише реалізувати положення теорії держави і права про первинність суспільних процесів і вторинність норми. Суспільні процеси вже відбулися – захист суверенітету і територіальної цілісності України стали справою всього Українського народу. Наступним кроком має бути унормування нової системи оборонних закупівель у такій формі, що відповідає сучасному безпековому середовищу та євроатлантичними принципам і підходам у сфері оборонного планування.

Віктор Мамон