Вінниччина перемагає у конкурсі посадових інтриг, або Історія про те, як Василь Паненко очолив «Пироговку»

У чудовому українському місті Вінниця триває кадрове свавілля, яке команда бюрократичної Вінницької військової адміністрації зробила нормою місцевого життя. Цього разу зловживання чиновників особливо вражають, оскільки йдеться про таку чутливу галузь, як медицина.

Ще не отримав свого розвитку скандал із призначенням несімейної пари Петрушенко-Мороз керівниками Вінницького національного медичного університету імені М.І Пирогова, а влада міста вже завдала нового удару по місцевій системі охорони здоров'я.

Йдеться про призначення колишнього директора вінницької обласної дитячої лікарні Паненка Василя Васильовича керівником Вінницької обласної лікарні імені Пирогова, яке не можна пояснити нічим, окрім бажання обласної влади розставити по ключових посадах відданих їй людей, незалежно від рівня їхньої компетентності та ставлення до роботи.

Василя Паненка скандали супроводжували протягом усього його життя та кар'єри. 2020 року він намагався розправитися з прекрасним лікарем Олександром Калінічуком, хірургом, який врятував сотні дитячих життів.

Паненко поспішив звільнити колегу після найскладнішої операції, до того ж заочно та по-панськи, коментуючи ситуацію на сторінці клініки у мережі Фейсбук.

Фахівця, який разів у сто вищий за нього, як хірург, директор хотів прибрати з дороги «у зв'язку з систематичним невиконанням посадових обов'язків, що виявилося у нездійсненні належного контролю за роботою довіреного йому структурного підрозділу».

Занапастити кар'єру хірурга Олександра Калінічука Паненку не дали. Одразу після того, як з'явилося повідомлення на сторінці дитячої обласної лікарні, на захист лікаря стали батьки його маленьких пацієнтів та колеги. У мережі запустили хештег #поверніть Санича, і під ним з'явилося багато розповідей про те, як Калінічук лікував та рятував дітей.

У 2020 році, коли тато 11-місячної госпіталізованої дитини був вражений розрухою і безладдям, які панували в закладі, що його очолював Паненко, той не вигадав нічого кращого, як заявити:

«Інформацію з конкретного випадку мені надавати заборонено. Я можу це робити лише за письмовою згодою чи вимогою».

Але ж тоді йшлося не про лікарську таємницю, а про те, що в головній дитячій лікарні регіону не було стільців і гарячої води, а її закритим для транспорту двором всю ніч їздили приватні автівки, не даючи хворим заснути.

Коли в рамках іншого епізоду самого Василя Паненка та його команду звинуватили у ненаданні допомоги дитині, він відповів такими фразами.

«У медсестри є своя посадова інструкція, згідно з якою вона не може сама обробляти рану» і «Я не можу говорити про те, чи перекладали дитину на живіт чи ні. Для цього має бути якесь підтвердження».

Втім, найбільш непривабливий з будь-якої точки зору випадок стався з Паненком В.В. на початку його кар'єри, в 2000 році, коли він вважався лікарем (серцево-судинним хірургом) Військово-медичного Центру військово-повітряних сил України

Тоді мала місце лікарська підтасовка та наклеп на колег, внаслідок чого Паненко міг не лише позбутися диплома лікаря, а й сісти за ґрати. Але колектив Центру обмежився тим, що зажадав негайного звільнення пройдисвіта, завдяки чому той зміг повернутися до Вінниці та продовжити роботу за фахом.

Що ж до звинувачень у некомпетентності, невмінні налагодити лікувально-діагностичний процес та махінаціях при використанні та списанні медикаментів, то вони супроводжують Василя Паненка постійно і це добре відомо і лікарям, і містянам, і представникам місцевої влади.

Невразливість невдахи від медицини до ганебних скандалів пояснюється не лише його вмінням знаходити спільну мову з керівництвом та спритно освоювати бюджетні гроші. Окрім Вінницького медичного інституту ім. Пирогова, Паненко Василь Васильович закінчив Київську національну академію внутрішніх справ, і до вивчення законів, що дозволяють уникнути відповідальності, він ставився в рази ретельніше, ніж до оволодіння професією лікаря.

Внаслідок цього поєднання з'явився неук із медичним дипломом та вмінням «вирішувати питання», який довів дитячу лікарню до злиднів і вимагає юридичного доказу того, що він перевертав дитину з пошкодженим хребтом на живіт.

Нині ж з подачі пана Борзова та його оточення людина, позбавлена знань, досвіду та авторитету, залишила роботу у дитячій клініці, аби обійняти посаду керівника Вінницької обласної лікарні імені Пирогова.

Паралельно на сайті міської ради з'явилося повідомлення про те, що Василь Паненко став радником Вінницького міського голови, і ця деталь ясно вказує на природу його кар'єрного зростання.

Складається враження, що у Вінниці медицина остаточно втратила своє наповнення та свою велику роль, ставши ще одним із способів ділити міський бюджет та зміцнювати владну вертикаль. Студенти колись чудового медичного ВНЗ тепер опановиватимуть основи професії під кураторством оперної діви-невдахи та друга її юності, а лікарня Пирогова, медична установа історичного масштабу і національного значення, стане вотчиною недолугого кар'єриста з дипломом поліцейської академії і шлейфом скандалів за спиною.

Вінниця це не чужа українському серцю провінція, а прекрасне місто, сповнене добрих людей та мудрих традицій. Ані політика, ані велика війна не виправдовують того, що влада в Києві не помічає трагічних змін, які відбуваються у цьому обласному центрі зусиллями його нинішнього керівництва.

Дозволяючи таким персонажам, як Паненко Василь Васильович, претендувати на керівні посади, держава власноруч підриває майбутнє національної охорони здоров'я, прирікаючи медичну сферу на стагнацію, кумівство та корумпованість.