Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба): «Нас не буде, а Церква буде повік!»
2022 рік виявився найскладнішим та найтрагічнішим в історії незалежної України. Ми втрачали своїх близьких на фронті та в мирних кварталах, ворожі ракети руйнували наші будинки й цілі міста. Але особливо складним він виявився для вірян Української Православної Церкви. За час війни пошкоджено та повністю зруйновано більше сотні храмів і монастирів. Священики майже щодня відспівують своїх парафіян, родичів та синів.
І ці герої гинуть не даремно, вони віддають своє молоде життя за кожен клаптик захищеної чи звільненої української землі. Вся Україна живе бажанням перемоги, бажанням відстояти та захистити свою незалежність і суверенітет. В такій ситуації всенародного єднання деякі сили всередині країни вирішили розпочати роботу зі зведення рахунків з «опонентами», в ролі яких опинилися мільйони вірян Української Православної Церкви.
За останні кілька тижнів проти Церкви посилено масштабну кампанію з чорного піару, священнослужителів та вірян труять у ЗМІ та соцмережах, до Верховної Ради внесено антицерковні законопроєкти, не пролонговано договір на продовження звершення богослужінь з 1 січня 2023 року в Успенському соборі та Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври, які відбудовані та намолені братією монастиря і тисячами лаврських прихожан. Складається враження, що українське суспільство намагаються переконати – їхній ворог не на фронті, а в тилу.
Але Українська Православна Церква – це мільйони простих людей. Не росіян, не «фсбшників», не колаборантів, а звичайнісіньких українців, які народилися та виросли в Україні, які мають тут сім'ї та дітей. Ми, православні українці, – плоть від плоті свого українського народу, який любить свою державу, підтримує свою владу і військо у щоденній боротьбі за життя.
Коли країна зустрічала 2020 рік, наш Президент оголосив особливе новорічне вітання. Воно не було схожим на офіціоз політичного лідера. Тоді ми чули слова людини, яка любить свій народ, усіх без виключення громадян України, хоч би якими різними вони не були. Три року тому Володимир Зеленський сказав, що «навчитися жити у повазі одне до одного - має стати нашою національною ідеєю. Заради майбутнього нашої країни». Тоді Президент говорив, що «для нас не важливо, до якої церкви ходили Каденюк чи Лобановський».
Так, сьогодні на нашу землю прийшла війна. Але та національна ідея, яку озвучив Президент три роки тому, не може через неї зникнути.
Можливо, комусь видається дуже привабливою ідея заборонити Церкву, адже віряни – це не радикали, які можуть взяти до рук зброю та піти громити будівлі Офісу Президента. Дійсно, віруючі люди не будуть палити покришки або кидатися камінням. Тоді чому на мирних і спокійних людей, які живуть вірою в Бога, нікого не зачіпають і не ображають, чиниться такий системний тиск? Чому лунають заклики деяких можновладців до заборони Української Православної Церкви? Невже ця заборона може принести мир, спокій і єдність Україні?
Церква існує вже дві тисячі років, незважаючи на те, що з нею боролися протягом усієї її історії. До III століття язичницька влада християн просто вбивала, часто дуже жорстоко. Чи знищило це Церкву? Ні.
У XV столітті мусульмани захопили Константинополь та зруйнували православну імперію. Чи знищило це Церкву? Ні.
У XVII столітті на нашій землі запорізькі козаки захищали свою віру від окатоличення, від намагань викорінити Православ'я на ній. А нещодавно більшовики масово розгорнули проти Церкви нечувані репресії: храми руйнували, священників та вірян розстрілювали, відправляли у в'язниці, табори та заслання. Чи знищило це Церкву? Ні.
І до чого все це призвело? Щойно зникла радянська влада, за лічені роки було відновлено тисячі стародавніх храмів та збудовано нових.
Хтось сподівається, що силоміць можна зігнати всіх в одну структуру та зробити «єдину» церкву. Так можуть думати тільки люди, які не розуміють специфіки церковного життя. Якщо це і можна зробити, то точно не за допомогою виключно силових методів. Після хвилі захоплень храмів УПЦ у 2019 році, сотні громад, які втратили свої церкви, лише згуртувалися та зміцніли.
Більшість з них за кілька років спромоглися побудувати нові храми. Інші моляться у приватних будинках та навіть прибудинкових приміщеннях, потихеньку збираючи кошти на будівництво.
Подібне можна було спостерігати і 31 грудня 2022 року, коли тисячі віруючих людей зібралися на останнє вечірнє богослужіння в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври в році. Напередодні стало відомо, що монастирю відмовлено у продовженні договору на звершення богослужінь протягом 2023 року в Успенському соборі і Трапезному храмі на території Верхньої лаври. Віряни не просто молилися як зазвичай, а проспівали різдвяні колядки та тропар Воскресінню: «Христос Воскрес із мертвих!» Це піснеспів, який стверджує перемогу життя над смертю, вказує на те, що кінцева доля окремої людини і всього людства в руках Божих. Церква свідчить про Воскресіння, а будь-які утиски та гоніння тільки підсилюють це свідчення.
Слід пригадати дуже важливі слова єврейського законоучителя Гамалиїла, які він сказав своїм одновірцям, що закликали розправитися з апостолами в перші роки їхньої проповіді: «Кажу вам, відчепіться від цих людей і залиште їх; бо якщо це утворення і ця справа від людей, вона зруйнується, а якщо від Бога, то ви не можете зруйнувати це; бережіться, щоб вам не виявитися і богопротивниками». Ці слова за дві тисячі років були неодноразово підтверджені історією. Церкву багато разів намагалися зруйнувати, але марно.
Фото: Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба)
В історії Церкви були різні періоди. Вона існувала й існує в різних країнах, у різних культурах та цивілізаціях. Її богослужіння звершуються різними мовами. Церква жила в катакомбах, а потім підіймалася з них і ставала фундаментом імперій. Є безліч випадків, коли одні й ті самі пастирі спочатку служили в позолочених храмах, а потім – у сараях та землянках. А деякі з них приймали мученицьку смерть. Таке було зовсім недавно, на початку минулого століття.
Нас не буде, але Церква буде повік. Ми зійдемо з життєвої дистанції, чи нам хтось «допоможе» зійти з неї, а Церква буде жити вічно. Гнана чи благополучна, Вона все рівно житиме, бо так сказав Христос: «Я створю Церкву Мою, і ворота пекла не здолають Її».