Підтримка та синергія!

5:46 … Мій сон вибухнув о повітряну тривогу. Я схопився.
У голові туман від хронічної втоми та не висипання.

20 день війни.
Я піддався сигналу мозку знову кудись їхати і швидко одягнувся. Дивне відчуття. Як коли їдеш пару тисяч кілометрів, потім доїжджаєш до точки, приймаєш горизонтальне положення, але тіло ще їде і змінюються картинки в голові, наповнюючись відчуттям їзди, що не припиняється.

Дуже подібний стан. І ці картинки останніх майже трьох тижнів спливли як уривки зі страшного кіно, тільки немає пульта, і я не можу вийти з кінотеатру. Ці кадри назавжди вріжуться в пам’ять .

23 лютого у мене було важливе відрядження. Зустріч, яка, як мені тоді здавалося, могла серйозно вплинути на майбутнє. Рейс перенесли і тільки о першій ночі 24 лютого я приземлився в Баку.

Через 3 години у моїй країні почалася війна.

6:01 - відбій повітряної тривоги
Я ввімкнув чайник і відкрив пошту. Посипалися листи зі звітами останніх днів. Дивно, але спаму майже немає. Відкриваючи листи з подяками від отриманих гуманітарних машин із дефіцитним товаром для наших військових, новий досвід для мене роботи волонтером, вантажником, оператором call центру, логістом, секретарем… все це забувалося після прочитання таких листів вдячності.

Тривога розбивається разом із страхом на користь, яку приносиш країні. Це відчуваєш коли ти повністю залучений, відправляючи машину за машиною в гарячі точки з харчуванням та ліками, і коли ти вантажиш такі цінні бронежилети для наших героїв на передовій, і коли обладнання для підтримки та перемоги в машині на сотні тисяч євро!

Коли я сам завантажував цю машину, зібрану і завдяки людям із великим серцем!

Але навіть не в грошах справа (хоча й перерахувань за 20 днів було зроблено кілька мільйонів гривень), а в дефіциті та величезних зусиллях, щоб знайти та передати саме ВАЖЛИВЕ та ПОТРІБНЕ для країни в цей момент. Кожен квадратний метр у завантаженій машині повинен приносити КОРИСТУ. І ще контроль за тим, щоб вона доставила вантаж у 100% об'ємі в конкретні терміни і точно зазначене місце.

Водії машин, які везуть вантаж у гарячі точки – також герої. Останній зовсім молодий. Років 25-28. Легка небритість додає ще років п'ять, але усміхнені очі зливають його юність з потрохами. Його розповіді про зруйновані міста та паніку людей малюють у голові страшну картину. "У тебе діти є?" "Звичайно, двоє!" - з гордістю сказав він. "І я хочу, щоб вони знали відповідь на запитання - Що робили твої батьки під час війни і пишалися цим!"

Я зробив собі міцну каву. Перший ковток обпалив гіркотою.
6:45 - повітряна тривога
Я згадав дітей на кордоні і ком підступив до горла.
…. 24.02 рано-вранці я поїхав таки на призначену зустріч. І ввечері, отримуючи невтішну інформацію про вибухи та напади, став вирішувати, що мені робити.
Я міг залишитися за кордоном, привезти свою сім'ю та в цілковитій безпеці перечекати військові дії або взагалі жити в будь-якій європейській країні.
НІ, НЕ МІГ!

Я ПОВИНЕН повернутися і допомагати їй до кінця. Кілька днів я пробивався до України. Цей жах на кордоні. Шалені черги на виїзд. Круглі очі від страху та невідомості жінок, старих та дітей. Мені здавалася нескінченною черга з автобусів і машин біженців з МОЇЙ УКРАЇНИ… Черга на 15 км із країни і єдина машина на в'їзд – це моя… Господи, ці діти, які слабо розуміють те, що відбувається, піддавалися спільній паніці, просто ридали і наповнювали драматизмом цю картину, яку вже не забути нікому їх. Ця травма буде формувати їхнє майбутнє життя і накладати свій відбиток на їхні дії в майбутньому житті.

Повітряні шляхи були закриті, витіюватий шлях та декілька безсонних ночей у дорозі пару тисяч кілометрів та … Я ДОМА!
Щойно дістався Вінниці починаю організовувати максимальну допомогу. Відсів, пісок їде до Облради, диспансеру та інших об'єктів міста для зміцнення та захисту. Блок пости оснащувалися світлом, я просто купував для цього все необхідне.
Навіть набув досвіду у виготовленні протитанкових їжаків)))

1 березня разом з іншим волонтером створюємо групу студентів більше 100 осіб для фізичної допомоги на різних об'єктах - від навантаження мішків з піском до сортування та розбирання гуманітарної допомоги та плетіння маскувальних сіток.

Дуже швидко зав'язуються зв'язки та з іншими волонтерами. Виникає взаємна підтримка та синергія. Це неймовірна сила, коли кожен один одного доповнює та допомагає. Коли є фура води, яку треба завезти до Києва і ніхто не хоче їхати, я отруюю свою і знаходжу туди водія, 4 березня машина з водою вже була у Києві!

У таборі біженців на Вишеньці також ще та колаборація. Бізнесмени виділили величезне приміщення, хтось привозив їжу та воду, ми обладнали спальні місця, дістаючи дорогоцінні матраци.

Потрібна місту техніка – віддали машини та Богдан. Потрібно у школах харчування – знайшли та привезли. Як же ця вся допомога, чорт забирай, стирає в голові страшні думки та сценарії, заповнюючи все місце у ній КОРИСНОСТЬЮ!

7:03 відбій повітряної тривоги…
15 березня. Я відчинив вікно і вдихнув уже тепле повітря. Чисте небо та ледь чутний спів птахів. Весна…

Прогнози астрологів та політологів марні, бо кожен українець упевнений, що перемога точно за нами.
Поки кожен мешканець нашої Вінниці, прокидаючись вранці, ставить собі питання "Що я можу сьогодні зробити для перемоги своєї країни", військовий корабель Росії йде в обраному нами, Українцями, напрямі...

А я зараз доп'ю кави та … ну ось, дзвінок від волонтера)))
слава Україні 

Джерело: censor.net