Угода про асоціацію з ЄС: Шлях до підписання союзної угоди
Угода про асоціацію з Європейським Союзом була підписана в Брюсселі 30 березня 2012 року, однак станом на листопад 2012 року 27 урядів ЄС та Європейський парламент не підписали угоду. Дії та вирок щодо експрем'єр-міністра України Юлії Тимошенко (процес, який лідери ЄС вважають політично вмотивованим) загострили відносини між ЄС та Україною.
Європейський Союз та декілька держав, що входять до нього, у тому числі Німеччина, чинили тиск на президента України Віктора Януковича та уряд Азарова, задля припинення затримання Ю. Тимошенко, через побоювання про погіршення її стану. Лідери ЄС, зокрема президент Німеччини Йоахім Гаук, відмовилися від кількох зустрічей з Януковичем.
На вимогу українських опозиційних політиків представники уряду ЄС бойкотували Чемпіонат Європи з футболу 2012 року в Україні. Лідери ЄС припустили, що якщо Україна не вирішить свої занепокоєння щодо «драматичного погіршення стану демократії та верховенства права», включаючи ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка у 2011 та 2012 роках, вона не ратифікуватиме ПС та глибокі всеосяжні угоди про вільну торгівлю.
У дипломатичній заяві ЄС від 10 грудня 2012 року «підтверджено своє зобов’язання підписати початкову спільну угоду, включаючи глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі, після того, як українська влада вживе рішучих дій у зазначених трьох сферах та досягне відчутного прогресу. Перед Східним самітом Партнерство у Вільнюсі в листопаді 2013 р. «Це три сфери: «вибори, судова та конституційна реформи (які є невід'ємною частиною міжнародних стандартів і є загальновизнаними пріоритетами)». Костянтин Єлісєєв, посол України в ЄС, відповів у лютому 2013 року, відкинувши будь-які передумови ЄС для підписання АА. Однак, 22 лютого 2013 року 315 із 349 зареєстрованих членів Верховної Ради затвердили резолюцію, в якій зазначено, що «в межах своїх повноважень» парламент забезпечить виконання «рекомендацій» Ради закордонних справ ЄС від 10 грудня 2012 року. На 16-му саміті Україна-ЄС 25 лютого 2013 року президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей продовжив роботу за заявою Ради закордонних справ ЄС у грудні 2012 року, повторивши "заклик ЄС до рішучих дій та відчутного прогресу в цих сферах — не пізніше до травня цього року ".
Того ж дня президент Янукович заявив, що Україна «зробить усе можливе» для виконання вимог Європейського Союзу. Тоді президент Янукович також вів переговори з Росією, щоб «знайти відповідну модель» співпраці з Білоруссю, Казахстаном та російським митним союзом. Цього ж дня, 25 лютого 2013 року, президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу (Jose Manuel Barroso) чітко дав зрозуміти, що «країна не може бути членом митного союзу, а також не може бути в глибокій взаємній свободі з торговою зоною ЄС».
З метою координації підготовки України до європейської інтеграції український уряд прийняв План першочергових заходів з європейської інтеграції України на 2013 рік. Очікувалось, що успішна реалізація плану стане однією з умов підписання спільної угоди, яке заплановано на саміт Східного партнерства у Вільнюсі 29 листопада 2013 року. У березні 2013 року комісар ЄС з розширення Штефан Фюле заявив у Європарламенті, що, хоча український уряд «чітко зобов’язався» вирішити питання, підняті ЄС, останні «дивовижні» інциденти включали скасування адвоката Тимошенко Сергія Власенка у Верховній Раді. Так (український парламент) може відкласти підписання угоди. Однак наступного дня в МЗС України висловили оптимізм, що вони все ж підпишуть у листопаді.
7 квітня 2013 року президент Янукович звільнив Луценка та міністра другого уряду Тимошенко Георгія Філіпчука (Георгія Філіпчука).
3 вересня 2013 року (на відкритті засідання Верховної Ради після літніх канікул) Президент Янукович закликав свій парламент прийняти закон про приведення України у відповідність до стандартів ЄС, а в листопаді 2013 року підписав союзну угоду.
18 вересня український уряд одноголосно усхвалив проект спільної угоди.