Екс-керівник ОПЗ Микола Синиця щодо ситуації на АТ "Одеський припортовий завод"
Сьогодні, 30 вересня, на Банковій заплановане засідання Комітету з питань економічного розвитку. В порядку денному, серед іншого, оцінка діяльності Фонду держмайна щодо управління АТ "Одеський припортовий завод". Оскільки 18 вересня на позачерговому засіданні правління цього найбільшого в Україні виробника мінеральних добрив, що входить в перелік стратегічних підприємств держави, прийнято рішення: "У зв’язку з повідомленням АТ "Одесагаз" від 17.09. №156 про припинення подачі природного газу <…> з 18.09.2021 зупинити виробничі потужності АТ "ОПЗ".
Те, що відбувається на ОПЗ мене як його колишнього керівника (і частини історії заводу), не може не хвилювати. Свого часу нам було дуже непросто достягти стабільності виробництва й економічного зростання. Але, завдяки виключенню корупційної складової при закупівлях й повної відмови від так званих "відкатів", вдалось акумулювати біля 100 млн. грн., і, за розрахунками нашої команди, на період весни-літа 2021-го такі кошти мали б скласти близько 250 млн. грн.
Куди вони пішли за нового менеджменту, котрий допрацювався до зупинення виробництва? Наскільки відомо, 80 млн. нібито "боргу" було виплачено ТОВ "Фактор Сенс". Ще 30 млн. було виплачено якійсь юридичній компанії за якісь юридичні послуги. 85 млн. виплачено за "транспортування газу" фірмі-прокладці, яка паразитує на постачанні газу по трубі довжина десь 8000 метрів. Не кажучи вже про те, що транспортування газу за давальницькою схемою має оплачувати давальник.
Для порівняння, у 2020-у наші юристи довели в судах різних інстанцій необґрунтованість позовів до ОПЗ на суму понад 480 млн. грн., зате отримано судове рішення про стягнення з ТОВ "Енергетичний еквівалент" на користь заводу заборгованості у 108,9 млн. грн. Прибуток Одеського припортового за 9 місяців 2020-го склав 92,2 млн. грн. у порівнянні з 122,1 млн. грн. збитків за аналогічний період 2019-го.
Стабільність виробництва, підняття зарплати на 25% дали нам можливість повернути на завод понад 300 високопрофесійних фахівців. Тож тепер боляче дивитись, як усі ці здобутки нівелюються "стараннями" нинішнього менеджменту. Адже ж це вже друге припинення роботи ОПЗ за останні три роки: в серпні 2019-го завод відновив виробництво карбаміду і аміаку після більш ніж річної паузи, чому допоміг контракт на давальницьку сировину (газ) з приватною "Агро Газ Трейдинг". Поширювана інформація, буцімто "Агро Газ Трейдинг" відмовився від виконання своїх зобов'язань за договором, є, щонайменше, неправдою – компанія пропонувала нинішньому керівництву ОПЗ переглянути вартість переробки давальницької сировини.
Фейковими є й розповіді про незадовільний стан виробничого обладнання й необхідність капітального ремонту. Нашою командою були створені всі умови для закінчення ремонту ще в квітні 2021-го. Частина обладнання була замовлена і оплачена, частина була встановлена на виробничі ділянки, для оплати нового устаткування було акумульовано близько 400 тис. євро. Скажімо, замовлене нами устаткування для другого агрегату потужністю 50 тис. тонн товарного аміаку в місяць за ціною $42/тонна давало б щомісячно $2,1 млн. Але у нового менеджменту руки до другого агрегату так і не дійшли.
Зрештою, про що говорити, коли фінансовий план на 2021-й, який мав бути затверджений в кінці 2020-го, донині так і не прийнятий! Звісно, якби ми свого часу встигли б його узгодити, наступники ним би користувались. Як 250 мільйонами гривень….
Влітку 2021-го переможцем конкурсу на постачання газу за давальницькою схемою стала маловідома сінгапурська (а насправді - з стовідсотковими російськими засновниками і капіталом) компанія Dachex Shipping Pte. Ltd., яка тепер відмовляється підписувати контракт і вимагає від заводу повернути $100 тис., виплачених в якості забезпечення.
За якими критеріями наглядова рада і правління ОПЗ обрали компанію, яка не має ліцензії на поставку газу на території України? Ми свого часу наполягали на тому, щоб в конкурсних умовах обов'язково були прописані досвід з продажу карбаміду та наявність законтрактованих обсягів газу. І заставна сума дорівнювала $1 млн.!
Наскільки відомо, менеджмент ОПЗ в особі в.о. директора й семи членів правління АТ прийняли рішення реанімувати з 1-го жовтня виробництво шляхом переведення заводу з 5-денного робочого тижня на 3-денний. Чим вони козирятимуть на засіданні Комітету з питань економічного розвитку. Але ж це не врятує ситуацію. Під загрозою отримання мінімальної платні без преміальних і соцвиплат більш ніж 3-тисячний колектив. Усі вони кваліфіковані фахівці з відповідною освітою і безцінним досвідом, й за кожним – сім’я. На завод можуть повернутись часи масової трудової міграції за кордон. Як це було під час попередньої зупинки виробництва на ОПЗ.
Наприклад, лише в США за останній рік введено в дію 4 аналогічних заводи, ще 2 мають ось-ось добудувати. Тобто, фахівці ОПЗ не пропадуть, чого не скажеш про українську галузь мінеральних добрив, під загрозою фінансова та екологічна стабільність цілого регіону.
До речі, якщо завод перейде на трьохденний робочий тиждень, чи буде переглянута зарплата вищого керівного персоналу? Адже за підписаним з Наглядовою радою АТ контрактом директор отримує 650 тис. грн. на місяць, сім членів правління АТ – по 320 тис. грн. на місяць. (До слова, свого часу, коли я підписував аналогічний контракт, то написав заяву про зменшення вказаної там зарплати з 600 до 60 тис. грн. на місяць).
На 1 жовтня заплановані збори акціонерів АТ "Одеський припортовий завод", на яких будуть затверджувати погоджених Кабміном нових членів Наглядової ради, троє з них також повинні отримувати зарплату, про розмір якої можна лише здогадуватись, відштовхуючись від наведених вище цифр.
У цій ситуації, що виникла з вини безвідповідального діючого менеджменту ОПЗ, сподіваюся, що керівництво нашої країни (уряд, Офіс президента) дасть оцінку некомпетентним діям керівників на усіх рівнях й не дозволить розтринькати безцінний капітал – професійний колектив, а також розбазарити надбання народу України – Одеський припортовий завод.
