#НЕВІДОМЕ_ПРО_ВІДОМИХ: Петро Ротач – відомий історик, краєзнавець, письменник

Петро Петрович Ротач – випускник Полтавського педагогічного, відомий історик, критик, поет, прозаїк, публіцист, енциклопедист, літературознавець, педагог, просвітянин, громадський діяч. Народився 24 січня 1925 р. на хуторі Калениківщина, Роменського повіту на Полтавщині, тепер – у складі села Слобідка Талалаївського району Чернігівської області, в селянській родині, репресованій у 1932 р.
Навчаючись у старших класах Сильченківської середньої школи, почав писати вірші, друкуватися у районній газеті, займатися краєзнавством. Під час Другої світової війни був остарбайтером у Німеччині. З ліричними віршами та оповіданнями про голод в Україні 1933 р. і розкуркулення виступав у 1943–1945 рр. у журналах «Пробоєм» (Прага), «Дозвілля» (Німеччина) та газеті «Земля» (Плауен, Саксонія).
У 1943–1944 рр., завдяки знайомству з групою української творчої інтелігенції, духовно прилучився до українського патріотичного руху. У травні 1945-го з англійської зони потрапив до радянської армії, був приписаний до запасного полку і два роки служив на території Румунії. Після повернення на батьківщину протягом сорока років перебував під постійним наглядом КДБ. Це утруднювало можливість отримати освіту, обрати місце роботи, займатися літературною творчістю, науковою діяльністю і не давало змоги відкрито публікуватися у вітчизняній періодиці (останнє стало можливим лише в 1987 р.)

1951 р. закінчив учительський, а в 1954-ому – педагогічний інститут у Полтаві. Працював учителем російської і української мови та літератури, шкільним бібліотекарем, методистом культосвітньої роботи при Полтавському обласному управлінні культури, учителем-консультантом обласної заочної школи, в 1969–1985 рр. – старшим викладачем підготовчого відділення Полтавського інженерно-будівельного інституту.
У 50–70-х рр., долаючи заборони, Петро Петрович виступав під псевдонімами в різних українських виданнях – від районних до столичних. Друкувався також у російській періодиці, у Польщі та Югославії. Протягом 1965–1971 рр. опублікував матеріали до Українського біографічного словника під назвою «Літературна Полтавщина» (журнал «Архіви України», 577 статей-персоналій). 1967 р. спільно з професором С. Крижанівським дослідник підготував повне зібрання творів Л. Боровиковського, упорядкував збірку «Поезії» О. Афанасьєва-Чужбинського (1972). У 1963–1988 рр. співпрацював з українськими виданнями Польщі: «Наше слово», «Наша культура» та «Український календар», де оприлюднив понад 100 літературно-критичних матеріалів та наукових розвідок. Кількасот статей опублікував в енциклопедичних виданнях («Українська літературна енциклопедія», «Енциклопедія сучасної України» та ін.). Праці Петра Ротача вміщені також у багатьох збірниках, журналах, антологіях.

1989 р. у журналі «Київ» з’явилася перша збірка віршів Петра Петровича «Високі мислі – не випадкові». Також світ побачили його окремі видання: «Світло рідної хати» (Талалаївка, 1989), «Апостол правди і науки» до 150-річчя від дня народження М. П. Драгоманова (Гадяч, 1991), «По духу брат Тараса» до 150-річчя від дня народження композитора М. В. Лисенка (Полтава, 1992), «Колоски з літературної ниви: Короткий літературний календар Полтавщини». Част. I. (Полтава, 1993), «Біля гнізда соловейка». Літературно-краєзнавчі студії (Полтава, 1993), «Іван Котляревський у листуванні» (Опішне, 1994), «Грудочка любимої землі: Василь Симоненко і Полтавщина» (Опішне, 1995), «Мить і вічність: Поезії» (Полтава–Мельбурн, 1996), «Що збулось, що не збулося: Пізня лірика», «Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції. Короткий біобібліографічний довідник» (Полтава, 1998), «Крізь роки болю і надій: Вірші 1942–1998», «Дух минувшини: Поезії», «Колоски з літературної ниви: Короткий літературний календар Полтавщини». Ч. І і II (Полтава, 1999), «Від Удаю до Орелі: Т. Г. Шевченко і Полтавщина», «І слово, і доля, і пам’ять: Статті. Дослідження. Спогади», «Я зробив, що міг: Листи проф. П. Митропана до автора книги. 1965–1988», «Опанасова кобза: Проза» (Полтава, 2000), «Струн поетичних дивні звуки: Переклади» (псевдонім: Петро Самотній; Полтава, 2001), «Талалаївські етюди: Листочки із дерева духу» (Полтава–Чернігів, 2001), «Під кроною Шевченкового дуба: Ювілейні виступи біля пам’ятника та Дуба Шевченка в Полтаві (1989–2001)», «Від Яготина до Полтави: Тарас Шевченко і Полтавщина». Книга 2 (Полтава, 2002), «Поет із роду Боровиків: Матеріали до біографії Л. І. Боровиковського» (Полтава, 2003), «Поклик через століття: Іван Котляревський і Полтава». Збірник статей і досліджень (Полтава, 2003), «Священні місця Полтавщини: Дві літературні поїздки». Гоголівський край. Гадяч. Зелений Гай Лесі Українки (Полтава, 2004), «Рядки за рядками, літа за літами… Про те, що було дороге й незабутнє». Літературне краєзнавство. Історія книги. Фольклор. Автографи. Літературознавство. Поезія. Родинний архів (Полтава, 2005) та ін.

Петро Ротач – автор понад 1500 енциклопедичних статей, зокрема в «Шевченківському словнику» (Т. 1. – 1976; Т. 2. – 1977), Українській літературній енциклопедії (Тт. 1–3. – 1988–1995), Енциклопедії сучасної України (Тт. 1–6. – 2001–2006) та ін. Він уклав бібліографічний словник «Літературна Полтавщина» (журн. «Архіви України». – 1965–1971). З 1994 – постійний автор відновлених «ПЄВ», де було надруковано матеріали з історії видання часопису та про його першого редактора М. Д. Думитрашка (1994. – Ч. 1), розвідки «Демид Бурко, церковний діяч і літератор» (1997. – Ч. 4), «Церковні святині Полтавщини і Тарас Шевченко» (2004. – Ч. 10), ліричний етюд про Покровську церкву в с. Слобідка «Мов блакитний птах» (2001. – Ч. 7), уривок із спогадів «Віщий знак Богородиці» (2002. – Ч. 8).

З 1993 р. Петро Петрович Ротач – Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (1998), член редколегії журналу «Український засів» (Харків, 1994–1998). Дослідник нагороджений грамотою Полтавського фонду імені С. Петлюри «за жертовну діяльність на ниві української культури» (1995).
Петро Петрович – лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного за книгу «Від Удаю до Орелі» і «багаторічну наукову і творчу працю в царині української культури національного відродження» (2000), а також премії імені П. П. Чубинського в галузі фольклору та етнографії Українського товариства охорони пам’яток історії та культури «за багаторічну невтомну діяльність у справі збереження історико-культурної спадщини України» (2001). У 2005 р. нагороджений Грамотою НСПУ – «за визначні здобутки в українській літературі, активну участь у громадській діяльності, у відродженні культури і духовності рідного народу» та з нагоди 80-річчя від дня народження, а також значком «Почесна відзнака». Із 1992 р. письменник, дослідник, краєзнавець є членом Національної спілки письменників України.

Більше про життєвий та творчий шлях Петра Петровича Ротача ви можете дізнатися за покликанням:http://history-poltava.org.ua