#НЕВІДОМЕ_ПРО_ВІДОМИХ»: Олег Цебржинський – вчений-біолог, відомий на всю Україну!
Олег Ігорович Цебржинський – доктор біологічних наук, професор, науковець, педагог, випускник Полтавського педагогічного, наукові здобутки якого вражають: більше 400 друкованих праць, 11 авторських (у співавторстві) свідоцтв і патентів на винаходи, 15 наукових нововведень (концепції, гіпотези, відкриття). Науковець нагороджений Міністерством освіти та науки України відзнаками «Відмінник освіти України» та «За наукові досягнення».
Народився Олег Ігорович 19 березня 1947 р. у Москві в родині фронтовиків. У 1964 р. закінчив середню школу № 6 міста Полтави. Трудову діяльність розпочав на посаді препаратора відділу біохімії Полтавського науково-дослідного інституту свинарства. Після закінчення Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (1970 р.) працював учителем у сільських школах Полтавської області. З 1974 р. розпочав викладацьку діяльність, працював старшим лаборантом, асистентом, доцентом, професором кафедри біохімії Української медичної стоматологічної академії, де у 1988 р. організував Центральну науково-дослідну лабораторію і став її першим керівником та завідувачем відділу вільно-радикальної біології.
Олег Ігорович захистив у 1992 р. кандидатську дисертацію «Вплив фториду натрію на процеси вільно-радикального окиснення та антиоксидантну систему організму тварин і людини», а у 2001 – докторську «Прооксидантно-антиоксидантний гомеостаз тварин у нормі та при різних впливах».
У 2011 р. Олег Цебржинський очолив кафедру біології та основ здоров’я людини Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.
Олег Ігорович Цебржинський відомий в Україні науковець: він був не тільки учасником багатьох наукових конференцій, а й їх організатором («Фтор і життя», 1993 р., «Гемокоагуляція», 1993 р.), членом наукових товариств біохіміків, фізіологів, фармакологів, патофізіологів, синергетиків, організатором та чотири роки керівником обласного наукового товариства токсикологів, входив до складу екологічної комісії при Полтавському міськвиконкомі та комісії вузів міста з біоетики, брав участь у дванадцяти бюджетних науково-практичних і господарсько-договірних темах Міністерства охорони здоров’я та Міністерства освіти і науки України, часто консультував регіональну пресу.
Під його керівництвом захищено шість кандидатських дисертацій (біологічні, медичні, сільськогосподарські науки), входив до складу спеціалізованої вченої ради (К.44.351.01) при Інституті свинарства УААН імені О. В. Квасницького та спеціалізованої вченої ради (К.67.051.01., фізіологія людини і тварин та біохімія) при Херсонському державному університеті. Брав участь у роботі редколегій трьох наукових журналів («Актуальні проблеми сучасної медицини», «Світ психології та біології», «Світ біології та медицини».
У працях науковця відображені сучасні проблеми біохімії, молекулярної біології, фізіології, токсикології, фармакології, патологічної гістології і фізіології, теоретичної біології, філософії, педагогіки. Серед них: «Посібник з експериментально-клінічних досліджень в біології та медицині» (1997 р.), «Біохімічні показники обміну речовин та їх діагностичне значення. Довідник» (2003 р.), «Перекисноеокисление липидов, антиоксиданты и гемостаз» (2005 р.), «Теоретическая биология и философия» (2008 р.), «Прооксидантно-антиоксидантная система семенников и спермы» (2008 р.), «Токсикологія (вибрані лекції)» (2010 р.), «Психогенетика» (2011 р.).
Олег Ігорович здійснив ряд фундаментальних наукових розвідок:
1) створив концепцію хімічних механізмів дії надлишку фторид-іону на метаболізм організму;
2) висунув гіпотезу та довів, що в організмі людини і вищих тварин головна руйнівна неферментативна дія та ініціація пероксидації притаманна дихальному вибуху нейтрофілів у крові і тканинах, а в меншій мірі викиду активних форм кисню з мітохондріального та мікросомального окиснень у тканинах;
3) показав роль прооксидантно-антиоксидантної системи у нормі онтогенезу, розмноження та в сім’яниках і спермі;
4) установив джерело та роль змін балансу прооксидантно-антиоксидантної системи у розвитку типових патологій (запалення, стрес, радіоопромінення гама- та УФ квантами, інфекції, запалення, особливо в органах ротової порожнини, ішемій та гіпоксій);
5) виявив джерело та роль змін прооксидантно-антиоксидантної системи при різноманітних інтоксикаціях (аніонами фториду, нітрату, пероксиборату, ортованадату, вольфрамату; катіонами нікелю, талію, марганцю, свинцю; а також етанолом, барбітуратами, тетрахлорметаном, надлишком вітаміну Д);
6) установив факт зниження можливостей дихального вибуху фагоцитів при цукровому діабеті, туберкульозі та у віддалені періоди після радіоопромінення;
7) виявив генні ефекти (вміст мінорних основ ДНК, патології мітозу) активних форм кисню при посиленні неферментативного перекисно говільно радикального окиснення та антимутагенну роль антиоксидантного захисту;
8) показав вплив цитомединів на прооксидантно-антиоксидантну систему в рамках доклінічних випробувань їх та глюкозаміну;
9) розробив методи визначення концентрації фторид-іону та концентрації і джерел супероксиданіонрадикалу у тканинах;
10) показав, що прооксидантно-антиоксидантніефекти трансплантації плаценти не суттєві;
11) установив зі своїми співробітниками ефекти надлишку та нестачі мелатоніну на різні органи, що дало основу для критики перебільшених антиоксидантних можливостей мелатоніну;
14) запропонував еволюційно-системну концепцію основ теоретичної біології: провідна роль генної регуляції в життєвому циклі клітин, рецепторної в онтогенезі організмів, ессенціальної в екологічній сукцесії;
15) запропонував філософську та біологічну концепцію творчості (як єдності соціального та біологічного в людині), її роль для психології та педагогіки.
Більше про Олега Ігоровича Цебржинського можна дізнатися за покликанням: http://nature.pnpu.edu.ua/index.php/vidomi-vypusknyky/