#НЕВІДОМЕ_ПРО_ВІДОМИХ: АНТОН МАКАРЕНКО – видатний випускник Полтавського учительського інституту

#НЕВІДОМЕ_ПРО_ВІДОМИХ:  АНТОН МАКАРЕНКО – видатний випускник  Полтавського учительського інституту
186122 ПЕРЕГЛЯДІВ

Антон Семенович Макаренко (1888–1939 рр.) – випускник Полтавського учительського інституту, видатний український педагог, талановитий самобутній письменник, яскравий публіцист та надзвичайно ефективний освітній менеджер. Він посідає особливе місце серед плеяди просвітителів ХХ століття, чий творчий доробок у теорії й практиці виховання визнаний світовою науковою спільнотою.
Феноменальний резонанс, викликаний його ідеями у багатьох, у тому числі досить віддалених регіонах планети, неодмінно ставить нас перед необхідністю розглядати постать Макаренка як явище не стільки освіти, скільки гуманістичної культури людства в цілому. Також не може не вражати величезний світовий наклад творів педагога, які видані десятками і десятками мов на різних континентах.
У чому секрет його всесвітнього педагогічного визнання? Який шлях для нього проклала Альма-матер?

Антон Макаренко став студентом першого набору Полтавського учительського інституту, у якому впродовж 1914-17 років він не лише блискуче навчався, але і привернув до себе увагу як надзвичайно обдарована, ерудована і працелюбна людина. Систематична наполеглива самоосвіта, яка і в подальшому була сталою рисою його життя, у ці роки набуває особливо напруженого характеру. Художня література і історія, філософія і літературна критика, соціологія і природознавство – ось далеко не повний обрис кола його інтересів. Згадуючи про навчання в інституті, Макаренко неодмінно із захопленням говорив про свого наставника – директора Олександра Волніна, від якого майбутній видатний соціальний педагог-реформатор сприйняв головне положення власної педагогічної віри: якнайбільше вимоги до людини і якнайбільше поваги до неї.
Антон Макаренко як людина, що створила безпрецедентно ефективну педагогічну систему і зуміла зробити її надбанням широкої громадськості завдяки неперевершеному письменницькому таланту, дуже швидко опинився у центрі прискіпливої уваги широких кіл. Його досягненнями захоплювалися вчені Анрі Валлон і Володимир Вернадський, педагоги Селестен Френе та Януш Корчак, прем’єр-міністр Франції Едуар Ерріо, письменники Луї Арагон, Анрі Барбюс, Максим Горький, Юліус Фучік та багато інших. А вже в наш час Німецьке товариство наукової педагогіки внесло головну працю Макаренка – «Педагогічну поему» – до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

Немає жодної із концептуальних ідей педагога, яка б тою чи тою мірою не зачіпала гострих педагогічних проблем сьогодення. Макаренку вдалося подолати історично сформований стереотип педагогічного мислення, заснований на «розмежувальному» трактуванні виховання в «широкому сенсі» (як «соціального явища», непідвласного педагогіці) і в «вузькому сенсі» (як цілеспрямованої «педагогічної діяльності»).
Він уніс переконливі аргументи у вирішення корінних проблем педагогіки: діалектики суспільно-економічних та природно-спадкових основ виховання, зв'язку колективності і індивідуально-особистісних начал; усував головний недолік педагогіки – розмитість її предмета і методології, невизначеність сфери її участі і відповідальності в розвитку соціально-гуманітарного знання, у практичному вирішенні проблем економіки, культури, держави і суспільства, розробив концепцію педагогічної майстерності, дав блискучий приклад масового педагогічного просвітництва.
Сьогодні ми спробуємо віртуально зустрітися із метром педагогічної діяльності, знаємо, що багатьом з вас цікаво було б поспілкуватися з ним. Тому, запрошуємо до розмови!
Редакція: Антоне Семеновичу, як Ви вважаєте, чи відповідає зміст освіти у сучасних вишах життєвим цілям педагогічної практики?
Антон Макаренко: Вважаю, що наших педагогів у вузах, де вони вчаться, треба інакше виховувати. Для мене в моїй практиці, як і для вас, багатьох досвідчених вчителів, стали вирішальними такі «дрібниці»: як стояти, як сидіти, як підвестися зі стільця з-за столу, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитися. Нас цьому ніхто не навчав, а цього можна і треба навчати, і в цьому є і повинна бути велика майстерність. Тут ми потрапляємо в ту сферу, яка всім відома в драматичному або навіть у балетному мистецтві: це мистецтво постановки голосу, мистецтва тону, погляду, повороту. Все це потрібно, й без цього не може бути хорошого вихователя. Є чимало таких ознак майстерності, прямих звичок, засобів, які кожний педагог, кожний вихователь повинен знати.
У нас у школах, ви самі зайдете, іноді в одного вчителя добре сидять на уроках, а в іншого – погано. І це зовсім не тому, що один талановитий, а другий – ні, а просто тому, що один майстер, а другий – ні.
І треба виховувати педагогів, а не лише давати їм освіту. Яку б освіту ми не давали педагогові, але коли ми його не виховуємо, то, природно, можемо розраховувати тільки на його талант.
Редакція: А чому має навчати педагог своїх вихованців?
Антон Макаренко: Творча праця можлива тільки тоді, коли людина ставиться до роботи з любов’ю, коли вона свідомо вбачає в ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця робиться для неї основною формою виявлення особистості й таланту.
Редакція: А Ви вважаєте себе талановитим?
Антон Макаренко: У мене немає таланту, а майстерності я домігся. І кожен із вас, молодих педагогів, буде неодмінно майстром, якщо не покине нашої справи, а наскільки він оволодіває майстерністю – залежить від власної наполегливості.
Редакція: Скажіть, будь ласка, що є опорним у процесі завоювання авторитету серед вихованців?
Антон Макаренко: Те, що ми називаємо високою кваліфікацією, впевнене й чітке знання, уміння, майстерність, золоті руки, небалакучість і цілковита відсутність фрази, постійна готовність працювати – ось що захоплює дітей найбільше.
Ви можете бути з ними надзвичайно сухі, вимогливі до краю, ви можете не помічати їх, коли вони стовбичать у вас під рукою, можете навіть байдуже ставитись до їхньої симпатії, та якщо ви відзначаєтесь своєю роботою, знаннями, удачею, то спокійно не озирайтеся: вони всі на вашому боці, і Вони не зрадять. Однаково, в чому виявляються ці ваші здібності, однаково, хто ви такий: столяр, агроном, коваль, учитель, машиніст.
Редакція: Які невирішені питання, на Вашу думку, залишаються відкритими у процесі підготовки майбутніх педагогів?
Антон Макаренко: Чому в технічних вузах ми вивчаємо опір матеріалів, а в педагогічних не вивчаємо опору особи, коли її починають виховувати? Адже ж ні для кого не секрет, що такий опір існує.
Редакція: А як виховати щасливу людину?
Антон Макаренко: Виховати людину – значить виховати у неї перспективні шляхи, якими піде її завтрашня радість. Можна написати цілу методику цієї важливою роботи. Вона полягає у організації нових перспектив, у використанні вже наявних, у поступовому підставлянні більш цінних.
Редакція: Ви маєте колосальний досвід роботи з «важкими» дітьми, поділіться, у чому їх особливість?
Антон Макаренко: Я прийшов до тези, яку визнаю й тепер, хоч би якою вона парадоксальною здавалася. Нормальні діти або діти, приведені до нормальному стану, є найскладнішим об’єктом виховання. У них тонші натури, складніші запити, глибша культура, різноманітніші відносини. Вони вимагають від нас не широких розмахів волі й разючої емоції, а найскладнішої тактики.
Редакція: Антоне Семеновичу, а як Ви ставитесь до сучасної проблеми булінгу в освітньому середовищі?
Антон Макаренко: Ні один вихованець, який би він не був малий і слабосилий або новий в колективі, не повинен почувати свого відособлення або беззахисності. У колективі повинно бути міцним законом, що ніхто не тільки не має права, але й немає можливості безкарно знущатися, бешкетувати або насильничати над найслабкішим членом колективу.
Редакція: Антоне Семеновичу, Ви постаєте перед нами людиною, однаково палкою і послідовною як у відстоюванні власних педагогічних принципів, так і у своєму ставленні до життя. Щирий у всьому, Ви навіть у коханні максималіст, адже Вам належить фраза: «Той, хто здатний ставитися до жінки зі спрощеним безсоромним цинізмом, не заслуговує на довіру як громадянин: його ставлення до спільної справи буде так само цинічним, йому не можна вірити до кінця». Що сокровенне Ви б готові були зробити, якби зараз перед з’явилась ваша кохана дружина Галина, що б Ви їй сказали?
Антон Макаренко: Що я зобов’язаний робити – це дякувати Вам за те, що ви живете на світі і за те, що Ви не пройшли мимо випадковості – мене. За те, що Ви скрасили моє життя бентежністю і величчю, покірністю і злетом. За те, що дозволили мені зійти на гору і глянути на світ. Світ виявився чудовим.
Дякуємо за цікаве інтерв’ю і змістовні відповіді, світ підкорений Вашим педагогічним і літературним талантом!
У 1988 році ЮНЕСКО внесла ім’я Антона Макаренка разом із іменами Джона Дьюї, Георга Кершенштейнера та Марії Монтессорі до четвірки педагогів, що визначили спосіб педагогічного мислення ХХ століття.
Якщо Ви хочете більше знати про життєвий шлях, погляди та помисли Антона Семеновича Макаренка переходьте за посиланням: http://lib.pnpu.edu.ua/makarenkiana/1876

Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Ткаченку Андрію Володимировичу – доктору педагогічних наук, доценту кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І. А. Зязюна Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (http://nature.pnpu.edu.ua/wp-content/uploads/2020/02/Tkachenko.html)