Шлях від малого худенького хлопця до голови ОУН. Цікаві факти про Степана Андрійовича Бандеру
Степан Бандера - людина, що навіть сьогодні є дуже спірною. Він страшний звір, кат, вбивця та водночас націоналіст, патріот і справжній українець.
Ми спробуємо пояснити, що за людина Степан Бандера, пройдемось його біографією та розповімо цікаві факти із життя.
1 січня 1909 року народився Степан Андрійович Бандера в селі Старий Угринів у священницькій сім’ї. Його батько був місцевим парохом і капеланом УГА. Мати Мирослава Бандера (Ґлодзінська) походила зі священницького роду. Степан також мав трьох братів та трьох сестер. Сім’я жила скромно, школу діти не відвідували, проте батьки дбали, щоб ті мали освіту. “Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх учительок”, — згадується в автобіографії.
Степан був хворобливою дитиною. І ревматизм давав про себе знати. Дві спроби потрапити до скаутської організації “Пласт” були невдалими. Проте характер малого лише загартовувався після невдач. Так з третьої спроби він все ж таки стає членом “Пласт”. Що цікаво – перед третьою спробою він провів близько 2 місяців у лікарні, оскільки мав водяну пухлину в коліні. Займався спортом, джиу-джитсу, яке тоді набувало популярності в “Пласті”, фехтуванням, грав у баскетбол, обожнював шахи. Через ревматизм під час ходьби ледь помітно западав на праву ногу.
З його спроб потрапити до “Пласту” не важко здогадатись, що Степан був впертою дитиною. Через слабке здоров’я і непоказні фізичні дані, щоб бути в тренді, він гартував свій дух. У стрийській гімназії відразу захопив лідируючі позиції в класі. Бандера часто передражнював інших дітей та й був доволі конфліктним. Його однокласники описували його як малого, худого і вічно блідого гамана з рівним, спокійним голосом і безстрашним поглядом бездонних голубих очей. Ніколи нічого не боявся. Ні побиття від інших хлопців, ні кари гімназійної адміністрації. Завжди всім доводив, що колись він стане знаменитою людиною.
Його мати померла, коли Степану було 12 років. Причина смерті - туберкульоз. Батько відчував провину за її смерть, оскільки його дружина померла в доволі ранньому віці - 33 роки. Так Андрій Бандера залишився з 7 неповнолітніми дітьми. А з іншого боку польські адміністрації проводили репресії за український переворот у Калуші та участь у війні на боці України.
В підлітковому віці Степан займався антипольською агітацією.
Через свій упертий характер Бандера швидко просувається щаблями писаної і неписаної ієрархії націоналістичного руху як в межах “Пласту”, так і в структурі ОУН.
Він відрізнявся своїми радикальними поглядами в питаннях боротьби проти польської окупації.
В період з 20 по 24 грудня 1928 року відбувались арешти, тоді Степана вперше заарештували та відправили у Станіславську тюрму. Вдруге його арештували у листопаді 1930 року за антипольську пропаганду. В червні 1931 його посадили за вбивство Євгена Бережницького, інформатора польських спецслужб. Що цікаво, вбив його Іван Мицик, пластун і член УВО. Дмитро Маївський, інформатор Бандери, отримав повідомлення від Мицика, що потрібно вбити Степана. Реакція була такою: Дмитро зустрівся з Іваном, відібрав у його пістолет та сильно побив його. А також відразу проінформував про це самого Бандеру.
22 березня 1932 р. арештований у Львові у зв’язку із замахом на комісара бригади політичної поліції Польщі – Еміліана Чеховського. Перебував у карно-слідчому ізоляторі до середини червня.
20 березня 1933 р. арештований за напад на директора Академічної гімназії Івана Бабія.
Далі вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Вважається, що під впливом Ріхарда Ярими він вирішив застосовувати терор у боротьбі з польською адміністрацією.
Після вбивства Пєрацького Бандеру і майже весь керівний склад ОУН арештовують. Потім почався Варшавський судовий процес над Бандерою. Йому винесли смертний вирок, що потім змінили на довічне ув’язнення. Продовженням Варшавського став Львівський процес, куди Бандеру перевозять з Мокутівської тюрми і “заселяють” в Бригідки.
Ці гучні події дали змогу сформувати політичний “бренд” Степана Бандери, який використав судову залу фактично, як трибуну для своєї об’єктивізації як в середині підпілля, так і українського питання загалом.
Наприкінці 1937 року Степана перевели до тюрми Вронки, біля Познані. Роман Шухевич організовує втечу майбутнього провідника. Кошти на це виділяє українська діаспора в США. Наглядачам тюрми дають аванс — по 500 злотих. В останній момент акцію скасовують. Ключник в’язниці, коли втратив можливість заробити велику суму, почав зазирати в чарку. Під час посиденьок зізнався про плани втечі. Як наслідок — поліція арештувала понад 80 осіб. Подейкують, це була змова оточення Андрія Мельника, якому Бандера був невигідний.
13 вересня 1939 року після захоплення Польщі нацистами, колеги звільняють Степана з одиночної камери та відправляють його до Львова. На Волині вони створюють партизанські відділи та з’єднання для захисту українського населення, заготовляла зброю і припаси для початку військового спротиву полякам і німцям.
У жовтні 1939 року Бандера разом з братом Василем та 4 охоронцями нелегально перетинає радянсько-німецький кордон і назавжди покидає Україну. Двоє братів Степана Василь та Олекса загинули в концтаборі Аушвіц у липні 1942-го.
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку знайшли ще живого, проте залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута.
Так закінчилось життя голови ОУН. Людина, яку описують дуже різними способами, була звичайною дитиною свого часу з тяжким дитинством. Але попри це сильний характер зміг викувати в ньому патріота.