Війна вустами дітей: проникливі вірші школярки Поліни про війну в Україні
Війна вустами дітей звучить особливо болісно і проникливо. Вірші 14-річної Поліни Перепелиці, учениці ЗОШ №2 міста Синельникового, що на Дніпропетровщині, дійсно чіпляють за живе…
Дивиться Бог споглядає
як дівчина спочиває.
Злоті коси, сині очі
повна вроди дівочої.
Як придивиться - то плаче
і сльоза та кожна важче.
- чому плачеш ти дитино? як твоє ім'я, дівчино?
- звати мене Україна. Плачу я, бо все життя, йде кривавая війна. Всім кортить землі та волі, всім кортить і хліба й солі. Чому ж така доля моя? Чи заслуговую на неї я?
Почув її благання він, і спокійно відповів:
- озирнись навколо себе: довгі коси із пшениці, повнії води криниці, і степи, поля, моря.. все це є твоя земля!
Тяжка доля в тебе, так. Але все піде на спад. Буде в тебе сонце й діти, наче маковії квітки, будуть танці, будуть співи, і над річками сиві ниви.
- чи то правда? чи гадки? може все це є казки?
- заспокойся рідна ненько. Треба почекать тихенько.
Щоб землі не витрачати, її треба захищати. я даю тобі братів, мужніх, сильних козаків!
Будуть тебе боронити, і лелеяти й любити.
Тож живи, і не журися! І з колін ти підіймися!
Вільна, сильна, й незалежна!
На весь світ така одна - неймовірна Україна.
*****
я пам'ятатиму цей день.
цей день почався не з пісень.
цей день стояв десь осторонь,
і замість сонця був вогонь.
після вогню лунали голоси.
волаючи вони просили господа "спаси!"
чи чує він? хто його зна. а люди далі моляться. війна.
після молитов були сльози.
накази, докази, погрози.
благання, рішення, знущання..
останнє синове бажання,
залишилося на малюнку біля двору,
а поруч тіло його спочиває втративши опору.
а далі тиша.
тиша відданих життів.
цієї тиші ти хотів?
ти так жадав ось цих смертей?
убитих матерів й дітей?
ти знов мовчиш.
ти знов ховаєшся як миш.
усе повернеться, повір.
спасибо вам за "русский мир".
