Можливо, найгірший трансфер в історії Реала: розповідаємо, хто очолив харківський Металіст
… А почалося все з того, що нікому не відомого юнака з повоєнного югославського чемпіонату назвали "сербським Бебето".
Хто назвав першим? Навіщо він це зробив? Мабуть, хотів, щоб газета краще продавалася, або взагалі агент попросив, бо ж Периця Огненович був не більше, ніж зеленим хлопцем з провінції, який вмів геть небагато.
"Црвена Звезда" знайшла хавбека у містечку з назвою Смедеревська Паланка, коли Периці було 17. Він навіть зрозуміти не встиг, як опинився в одній роздягальні з Дарко Ковачевичем, Деяном Петковичем, Деяном Станковичем. На дворі був страшний для Балкан 1994 рік.
Його кар’єрний ріст вражав, що не скажеш про фізіологічний - лише 171 см. Вкупі з субтильною статурою це не залишало Огненовичу найменших шансів у силовій боротьбі, тому він її уникав, використовуючи свою головну чесноту - швидкість. Розганявся Периця - ну ніби Тео Уолкотт свого часу.
І все-таки… новий Бебето.
***
Прізвисько пішло далі європейськими газетами - і банальний хід спрацював.
У 90-ті клуби ще не шерстили кожну богом забуту лігу, і неліквід можна було впарити навіть гранду, озброївшись лише нарізкою відео і парою матчів за збірну.
До всього югославам допомагав статус школи. Країна подарувала футболу Бобана, Савичевича, Юговича, Михайловича, Шукера, Просінечки, Стойковича - і це лише одне покоління!
Нині покійний президент "Реала" Лоренсо Санс постійно на це вівся. В кінці кінців його впертість була винагороджена переможним голом Міятовича у фіналі ЛЧ-98. Але як бути з Бальїчем? Спасічем? Деяном "Рембо" Петковичем, який після трансферу з "Црвени Звезди" у 1996-му награв 5 матчів у Ла Лізі і опинився в Бразилії?
От і мимо Огненовича президент "Реала" теж пройти не зміг. Молодий, талановитий, ефектний, забив 24 голи в 89 матчах на позиції правого півзахисника - що ще треба?
Президент проігнорував думку тренера Гуса Хіддінка і спортдира Хорхе Вальдано - і з того розпочалися довгі й складні переговори, бо серби торгувались затято.
Вдарили вони по руках аж в січні 1999-го. Фінальна сума склала 400 млн песет (біля 3 млн євро). Сам гравець отримав 5-річний контракт з зарплатою 125 млн (850 тисяч євро), а ще нове прізвисько - з "нового Бебето" перетворився на "нового Міятовича".
Огненович на презентації в "Реалі". Фото: realmadrid.com
Ну, а вже на третьому тренуванні в Мадриді Огненович травмував хребет.
***
Він лікувався довгих три місяці, а коли повернувся, Гуса Хіддінка біля керма "Реала" вже замінив Джон Тошак.
"У мене з ним не було жодних стосунків. Прийшли ті легіонери, яких він хотів, а я стояв у стороні. Я хотів показати йому, що можу грати, але не вийшло. Тошак - закрита людина, і він не давав мені варіантів", - досі бідкається Периця.
Його дебют за Мадрид був ніби з найгірших кошмарів - у кубковому матчі з "Валенсією", де "Вершкові" програли 0:6.
Далі його ще випустили на матч-відповідь - самі розумієте його важливість. Ну, і ще Тошак дав Огненовичу одну хвилину в заключному турі з "Депортіво". Три виходи за півроку.
При цьому за межами поля все у Периці складалось добре. За його словами, іспанською він оволодів за 7-8 місяців. Побутових драм теж вдалось уникнути - допомогли земляки.
"Санчіс, Єрро, Редондо, Рауль, Міятович, Шукер, Ярні… Усі вони були чудовими товаришами, не було відчуття, що в роздягальні є бос. Мене добре прийняли. Очевидно, коли у вас є такий земляк, як Міятович, це дуже допомагає в адаптації. Хоча він був не єдиний.
У перші місяці мені також дуже допоміг Радомир Антіч і його родина. Багато разів ми ходили до нього за порадою".
Тошак тренує "Реал", 1999 рік. Фото: realmadrid.com
Таким чином, Огненович не грав спочатку через травму, а потім тому… що не грав. От і все.
***
Деяке полегшення серб відчув, коли влітку "Реал" очолив Вісенте Дель Боске.
Санс і далі його опікав - навіть наполіг, щоб в оренду в "Мальорку" пішов Семмі Ето’О, а Огненович лишився. Новий тренер ніколи не сперечався з начальством, і так серб награв 11 матчів за Мадрид в Ла Лізі, навіть тричі виходив в старті.
Передивляючись ті ігри зараз, ми бачимо дуже швидкого, нахабного і спритного хавбека, який, однак, приймає забагато неправильних рішень; надто часто невиправдано бере гру на себе; відскакує від потужніших опонентів, ніби тенісний м’ячик.
Чи міг він вирости у якіснішого гравця? Чи міг засяяти в сильній Ла Лізі, як раніше у слабкому чемпіонаті Югославії? Все це питання в нікуди.
Є факт - рівень Огненовича у 1999-му не відповідав рівню "Реала". Кубок короля і сміттєвий час в чемпіонаті - це все, що йому могли запропонувати.
"З Дель Боске мені було добре. Я старанно тренувався, це всі бачили. Я робив усе на максимумі. Гаразд, я не завжди був стартером, але грав 45 хвилин, 30 хвилин. У Лізі чемпіонів він ставив мене проти "Баварії" і "Юнайтед". Оцінки були хороші.
Те, що я грав, мені дуже допомагало. Ну, а потім була зміна президента, прийшов Фігу, і Вальдано відразу сказав мені, що я можу шукати клуб".
Насправді в інтерв’ю Огненович прикрашає свою історію. Дель Боске випускав Перицю нерегулярно, іноді паузи досягали 8-10 тижнів - і про якесь цілісне враження мова не йшла. При цьому зарплата серба була на рівні лідерів "Реала" - і оця очевидна нестиковка кидалась у вічі.
***
Спасіння було у негайному поверненні на "свій" рівень, та Огненович цього не зрозумів.
Він лишився в Мадриді на сезон-2000/01, хоча й знав, що клуб не планує заявляти його на офіційні турніри. На флангах "Реала" тоді грали Соларі й Фігу - справжні "Галактікос" - і грали вони прекрасно.
Агент Огненовича подав у суд на "Реал" - мовляв, клуб позбавляє мого клієнта права на роботу, але що він хотів добитися? Заставити Дель Боске ставити Перицю в склад? Серйозно?
Усіма забутий, Огненович підписався в "Кайзерслаутерні" аж у січні 2002-го після 18 місяців простою, на що його нетренований організм відповів переломом вже в дебютному матчі. Звісно, з ним скоро попрощались.
Огненович отримує травму в "Кайзерслаутерні". Getty Images/Global Images Ukraine/ автор: Thomas Bohlen/Bongarts
Перегляди в клубах рівня "Аяксу" результату не дали, і в пошуках себе колишнього Огненович поїхав аж до Китаю, щоб воз’єднатися з бувшим тренером "Звезди" Мірорадом Косановичем. Ідея непогана, але тут в Піднебесній почалася епідемія атипової пневмонії, люди почали вмирати, чемпіонат призупинили.
Серб теж перехворів страшною заразою, після чого злиняв і сплив… у київському "Динамо"! Його представляв публіці Сабо, який тоді був віце-президентом:
"Минулого року мені зателефонував агент із Іспанії та запропонував дуже хорошого футболіста, якого треба "підлікувати". Його ім'я відоме за виступами за найсильніші клуби Європи. Периця Огненович потребував допомоги, у тому числі психологічної, і наші лікарі залікували його старі травми.
У хавбека зараз той період футбольної зрілості, коли, вважаю, він може принести неабияку користь нашій команді".
Огненович праворуч від Шовковського на груповому фото "Динамо", 2004 рік. Фото - fcdynamo.com
Звісно, це була маячня. Травматичний, субтильний Огненович не мав ніяких шансів вижити у силовій команді Михайличенка. Свій єдиний гол він забив у Кубку сумському "Явору" - і непомітно пішов далі.
***
Франція, Малайзія, Греція, знову Сербія - носило хавбека світом конкретно, та не сяяв він більше ніде. Повне забуття.
Ось уже два десятиліття, як про Огненовича згадують лише укладачі рейтингів найгірших трансферів "Реала", а то й усієї Прімери. Периця вважає це дилетантством:
"Так можуть сказати лише ті, хто не дивився, як я граю і тренуюся. Ті, хто дивляться тільки на статистику і судять по тому, скільки я зіграв матчів і забив голів".
Мабуть, доля правди в його словах є. Він не виглядав жахливо в Мадриді - лише недотягував до рівня завдань, які ставилися перед командою. Жахливо Огненович заграв вже після "Реала", коли травми і дефіцит практики знищили його зсередини.
Ну, і мораль історії - вона на поверхні. Молодого гравця зі слабенької ліги не можна одразу кидати в саме пекло - рухатись слід поступово, обдумано. І ще варто пам’ятати - саме перебування у топ-клубі не гарантує прогрес; він досягається на полі, а не лавці, навіть найрозкішнішій.
І так, ми говоримо про Огненовича, але в умі тримаємо Луніна, бо як не прикро констатувати, але їхні ситуації схожі.