НЕЗЛАМНІ. ІСТОРІЇ ПАРАОЛІМПІЙСЬКИХ ЧЕМПІОНІВ УКРАЇНИ
А ви помічаєте як часто ми дратуємося через дрібниці, звинувачуємо все довкола у своїх невдачах, швидко опускаємо руки після першої ж складнощі з якою доводиться зіштовхнутися?
Справді, інколи й не замислюєшся над тим, якими можливостями наділяє кожного з нас життя. В такі моменти корисно подивитись на людей, які живуть з вадами. Фізичні обмеження роблять їх життя складнішим, проте з якою мужністю вони зустрічають щоденні виклики та як ламають всі перепони, це справді надихає та змушує переосмислити своє ставлення до життя.
Тільки нещодавно людей з інвалідністю почали називати більш коректно – людьми «з особливими потребами», раніше ж їх було заведено жаліти й вбачати в них не повністю дієздатних осіб. Але, вже давно такі люди неодноразово довели, що вони зовсім не обмежені у своїх можливостях, навпаки ж їхні можливості безмежні. Такий бойовий дух дозволяє їм досягати успіху в багатьох сферах життя. І не виключенням тому є спорт.
Наталія Морквич – паралімпійська чемпіонка з фехтування на колісних кріслах
Вже у 29 років Наталія є майстринею спорту міжнародного класу, а також срібною призеркою Паралімпіади в Токіо. Ще в шкільні роки дівчина захоплювалася уроками фізкультури. Вона добре бігала, каталася на велосипеді та чудово справлялася з іншими видами активності. Але, сталося те, чого дівчина аж ніяк не очікувала. Напередодні 1 вересня, коли Наталія мала йти до 10 класу вона втрапила до ДТП. Водій, що збив дівчину одразу зник з місця злочину, тому за медичними показаннями ногу потерпілої було ампутовано.
Таку втрату дівчинка пережила доволі мужньо. У свої 15 вона усвідомила, що в її життя прийшло випробування, яке вона повинна пройти. Після страшної аварії вона прийняла для себе рішення – в крісло на колесах точно не сяде і почала знаходити розв’язання цієї проблеми. Згодом, навчилася ходити й лікарі направили її на спортивні заняття, які повністю змінили її життя.
Фехтування в житті Наталії
Спочатку дівчина побачила цей вид спорту і не зовсім серйозно сприйняла його, мовляв: «Ну що вони там махають? Що це за спорт такий узагалі?». Потім згадувала ці слова під час виснажливих тренувань – згадує Наталія. Зараз же, для неї фехтування є частиною її життя.
Усвідомлювати те, що вона має велике спортивне майбутнє дівчина почала вже в 17-18 років. Таку віру в неї всиляв її тренер, батьки, та й сама дівчина докладала чимало зусиль, щоб досягти того, що має.
Що зробити для людей з інвалідністю в Україні
Чемпіонка поділилася порадами, які вважає, допомогли б зробити життя людей «з особливими потребами» зручніше. На її думку, головним є доступність. «Люди мають почуватися спокійно й вільно, мають знати, що в будь-яку мить можуть піти гуляти самі, і їм не треба нікого просити. Це допомагає почуватися незалежно й жити так, як хочеться» - каже дівчина.
Бруківка та сходи ускладнюють процес пересування не тільки для людей на візках, а й для мам з дітьми в колясках, маленьких дітей, людей похилого віку, для яких піднятися сходами це важко. Тому було б чудово обладнати будівлі пандусами, з врахуванням необхідних стандартів.
Михайло Сербін - майстер спорту міжнародного класу з плавання
18 – річний Михайло, попри свій юний вік вже є майстром спорту міжнародного класу і чемпіоном паралімпіади в Токіо.
Свої заняття плаванням хлопець розпочав ще у семирічному віці. Вже тоді зрозумів, докладаючи зусиль зможе здобути успіх. Спочатку тренер допоміг Михайлові підвищити його вміння та перейти до дорослого результату, та потім виявилось, що техніку потрібно змінювати. Причиною цьому стала його незрячість.
Міша — ще школяр: слабозорі й незрячі вчаться довше. Хлопець дуже наполегливий, а запорукою встановлених рекордів вважає зовсім не потяг до перемоги, а постійну працю.
Максим Крипак – заслужений майстер спорту з плавання. Герой України. Десятиразовий чемпіон і п’ятиразовий призер Паралімпіад у Ріо-де-Жанейро й Токіо.
З першого погляду в спортивного та атлетичного Максима важко помітити фізичні вади, проте у хлопця вроджений аномальний розвиток правої нижньої кінцівки. Попри це, він зовсім не падає духом, каже, що з ранніх літ його виховали так, щоб вроджена вада не ставала перепоною для успіху на його життєвому шляху.
В шестирічному віці батьки привели Максима на плавання і йому така активність дуже сподобалась. До речі, бувати вводі, за порадою лікарів, хлопцеві доводилося вже з двомісячного віку. Максим дуже сильна духом людина, адже стосовно себе не приймає жодного жалю та співчуття. Він вважає, що в нашому суспільстві існує стереотипне уявлення про обмеженість людей з інвалідністю, а відтак реакція на них зазвичай жалісна чи співчутлива. Спортсмен зауважує: «Дуже важливо виховувати правильну реакцію на людей з інвалідністю: до них треба ставитися так само як до всіх інших, щоб усі почувалися в соціумі на рівних».
Свій дебют Максим розпочав у 2016 році на іграх у Ріо, де здобув 8 нагород. Пізніше, на іграх в Токіо-2020 отримав 7 медалей, 5 з них – золото.
Свої перемоги чемпіон розділяє з найріднішими: сім’єю та друзями, які допомагають йому впоратись з хвилюванням перед змаганнями, вірять в нього та завжди підтримують.
Розмов про свої подальші плани та перемоги хлопець намагається уникати, лише каже: «Треба тренуватися. Ніхто не знає, що буде далі».