«Феномен Зеленського»: як зміниться українська політика найближчим часом

21 квітня з колосальним відривом голосів, президентом України став молодий і амбітний комік Володимир Зеленський. Це вперше в історії держави людина, яка не мала жодного стосунку до політики, перемогла з 73% голосів виборців. Дехто це пов’язує з утомленістю українців від старих політиків, а дехто такий успіх приписує новим диво-технологіям та змінам соціальної політики в Україні. Про «Феномен Зеленського» та про те, куди йде вітчизняна політика ми вирішили дізнатись у відомого політтехнолога Віталія Шклярова, який працював у штабі Берні Сандерса та Барака Обами (США), Григола Вашадзе (Грузія) та вів передвиборчу кампанію Ксенії Собчак (Росія).

За останні три-п’ять років соціальна політика зробила неймовірний стрибок вперед. Раніше передвиборчий процес був доволі дорогим задоволенням. Наразі, щоб стати політичним діячем, достатньо бажання, інтернету та невеликого рекламного бюджету. Що відбувається з політикою в цілом?

Інтернет та технологічний прогрес знизили планку входу та планку вартості виборчих кампаній. Тепер не потрібно, якщо ми говоримо про президентську кампанію, їздити по всій країні, розклеювати плакати та робити зустрічі. Для того, щоб до виборців доходила потрібна інформація, нині не потрібен телевізор, вистачить інтернету та соціальних мереж. З одного боку, комунікація між політиками та виборцями спростилась, з іншого — це призвело до того, що цієї комунікації стало забагато.

Це й створило такий феномен, як медіа-шум, коли забагато інформації з різних сторін. Як наслідок, з’явились усім відомі FakeNews, які створили новий процес проблем для політтехнології, для людей, які цікавляться політикою та людей, які читають новини. 

Мені здається, з одного боку все стало набагато простіше, а з іншого — набагато складніше. Подібну ситуацію ми спостерігали 10-15 років тому в музичній індустрії. Тоді з’явились перші компакт-диски й усі скаржилися та побоювались, що настане кінець епохи музики та творчості. Боялись, що безцінні вінілові платівки, які добре звучать, взагалі зникнуть. Нічого такого не сталося і все добре розвивалося. Потім з’явились МР3 і можна було копіювати на диск музику з інтернету без втрати якості запису та не купувати самі диски. Але знов люди почали казати, що це остаточна смерть музичної індустрії. Проте нічого! Вона ці зміни пережила, з’явились такі музичні сервери, як ITunes, де можна завантажувати за гроші по одній пісні, не купуючи весь альбом, як це було раніше. Звичайно, кількість продажів зменшилась в рази, але збільшилась кількість концертів.

Так і в політиці. Нині з’явилась більше можливостей доносити свою думку до людей по всій країні швидко, якісно та відносно не затратно. Тому і виникає великий попит на політиків, які на живих концертах у музичному бізнесі, ходять на виступи, зустрічаються з виборцями та не переховуються за газетами, ТБ та соціальними мережами.  Все по-своєму трішки врівноважує це.  

Якщо фейкові новини заполонили інтернет-простір, ми можемо розраховувати на якісну та достовірну інформацію?

Сам феномен FakeNews — не новий. Із самого початку людства завжди були листи щастя, анекдоти, розповіді тощо. В цьому немає нічого нового, це просто нова форма дезінформації, з якою доводиться боротись. У цьому сенсі їй дуже важко протистояти, як і будь-яким розповідям, казкам, які ми знаємо з дитинства та споконвіку. Це неправдива інформація, або видозмінена. Повністю знищити її неможливо. І для сучасних політиків представляє велику проблему боротись із дезінформацією, чутками та кліше.

Наразі інформація та особисті дані — у вільному доступі. Візьмемо навіть те, як виграв вибори Дональд Трамп у 2016 році за допомогою “BigData”, використовуючи базу даних та аналізуючи її. Чи дійсно за нею майбутнє?

За BigData — майбутнє. Це правда! Стосовно того, чи виграв Трамп за допомогою BigData, я дуже сумніваюсь. Усе, що робив Трамп, вже в 2011-2012 роках, я тому свідок, ми робили теж саме, працюючи у штабі Барака Обами. Те, що переміг Трамп, стало великим сюрпризом, оскільки цього жоден не очікував. Усі пророкували перемогу Хілларі Клінтон. Але, звичайно, кампанії та консультанти, які працювали з Трампом, як це зазвичай буває, приписали це швиденько якійсь диво-технології. У перемог багато авторів. Жодного дива у цьому не було. BigData — стара та відома, більш того, вона — дуже важлива, але не відіграла суттєвої ролі в його перемозі. Істотнішим було волевиявлення людей. Він переміг голосами виборців, але по абсолютній кількості голосів він програв. Тим паче, в Америці така виборча система, де можна виграти голосами виборців. Я вважаю, тут більше зіграло невдоволення американського суспільства, політична криза та весь антиглобалізм, які більше принесли голосів, ніж BigData. 

Чи використовують бази даних під час передвиборчих перегонів в країнах пострадянського простору?

BigData взагалі не використовують. Її взагалі немає і вона не використовується в країнах пострадянського простору. Нею мало хто займається. Перші спроби побудувати передвиборчі кампанії на основі Dat, я б не сказав, що це BigData, а скоріш за все SmallData (не надто великі масиви даних), були в опозиційних кампаніях, в яких я брав участь. Я вів їх разом із Гудковим та Кацом у Москві та Пітері. Тоді ми вели тисячі незалежних кандидатів-новачків і виграли практично 300 мандатів у муніципальних виборах Москви та за допомогою цього вели онлайн-кампанію Ксенії Собчак. Це все були опозиційні компанії, в яких ми намагалися збирати дані та збирали їх. В тому об’ємі BigData, яку ви скоріш за все маєте на увазі, у нас її використовувати будуть не скоро. На тому рівні, як працюють з даними в Америці та як таргетують населення й потенційних виборців — це зовсім інший рівень. Цій індустрії в Сполучених штатах майже 20 років і вона давно розвивається. Тут — IT та Силіконова долина. Величезні кошти інвестують у зберігання, обробку, купівлю даних. Це не Європа, де обмежені права приватного використання даних, в Америці їх можна спокійно купити. Тут досить сприятливе середовище.

Поговоримо про «Феномен Зеленського». Зазвичай, якщо ми візьмемо класичну модель, то політична кампанія починається за два-три роки до виборів. Тут — 2 місяці й такі дивовижні результати та колосальний відрив за голосами виборців. На вашу думку, як Зеленському це вдалося зробити?

Я не зовсім вважаю, що йому це вдалося. Тут грає роль велика сума факторів. Як можна казати, чи вдалося, чи ні, якщо за нього проголосувало так багато людей. Це, насамперед, вибір українського народу.  Я неодноразово про це писав. Пунктів 10 точно можна виділити: 

• Це безумовно антивоєнна риторика. Це втомленість від статусу-кво та політиків, як статусу-кво (“Зберегти статус-кво” означає залишити все так, як є - ред.). 
• Це, безумовно, піар та не 2 місяці, а майже трирічна передвиборча кампанія. Вона почалася з “продажу” образу такого ідеального президента. Але це вийшло набагато раніше, ще з «95 кварталом», з висміювання усього українського політичного істеблішменту (Establishment — привілейовані кола суспільства, які правлять — ред.), перш ніж показати, хто такий ідеальний президент. Багато років поспіль вони висміювали і Порошенко, і Тимошенко, і будь-якого іншого політичного автора. Це теж зіграло свою роль.
• Відіграла свою роль і сама кандидатура Зеленського, його харизматичність, його молодий вік. 
• Сам типаж волевиявлення українського народу, який жодного разу не обирав на другий строк одного й того ж президента. 
• І звичайно, свою роль також відіграла війна, втомленість від неї та високий рівень корупції, який не надто змінився при Петрі Порошенко, хоча він багато чого зробив для України в порівнянні з минулими президентами.
• Російська мова відіграла свою роль, бо Зеленський — це перший президент, який розмовляє двома мовами. Це багато означало для Сходу країни та людей, які досі розмовляють російською. 
• Перемога Зеленського — це велика сума факторів, а не просто диво-технологія. Я вважаю, це надто просте пояснення для такого феномену, як Зеленський.  

На одному зі своїх публічних виступів на початку року в Києві ви розповідали про систему, яка допомогла провести більш-менш чесні вибори в Грузії (2018 р.). Як ви вважаєте, чи вдасться її впровадити в Україні?

Звичайно, будь-яку систему можна впровадити в Україні. Давайте не забувати, що в Україні достатньо демократичні та чесні вибори. Кількість фальсифікацій та старих махінацій, на кшталт “каруселей”, підтасовок та псування бюлетенів, незначна. В даній політичній системі застосовується такий Soft, програмне забезпечення, яке ми багато років розробляли на основі американських продуктів. А ось у Грузії воно призвело, вперше за історію існування держави, до другого туру виборів. Якщо б не фальсифікації та не адмінресурс, опозиція вперше перемогла б у Президентських виборах. За офіційною версією, різниця була б у 14 тисяч голосів, менше 1 %. Це неймовірно, адже ми у день виборів зафіксували близько 2-х тисяч порушень. 

Тому це програмне забезпечення було доволі ефективним для управління виборчою кампанією та впровадження аналізу даних і статистики. Це, насамперед, управління людськими ресурсами та можливістю одночасно керувати на відстані  (на прикладі Грузії) 18 тисячами волонтерів.

Якщо говорити про вітчизняну політику в країнах СНД, куда вона йде, які тенденції? Чи можливі зміни?

Тут можна говорити про деякі тенденції, але важливо розуміти, про які ми країни говоримо. Якщо про Росію, то можна сказати, що там поки що немає запиту на нову політику, немає запиту влади на зміни. Саме тому навряд щось зміниться. Якщо раніше неможливо було й уявити цього, то зараз ми перемагаємо опозиційними кандидатами. Безумовно, щось робити вдається, але це все крихти, якщо говорити про свідомі зміни в цілій країні.  

Що стосується України, то ви самі бачите, що відбуваються чудові речі: зміна влади, нові люди. Дай Бог, це принесе свої плоди. Однозначно, якщо виділяти деякі тенденції, то можна говорити про те, що з’явився великий попит на політичну активність. Якщо говорити про Україну та Росію, особливо в стані війни та воєнних дій, то зростає, безумовно, громадянська та соціальна активність. З’являється велика кількість благодійних фондів та небайдужих людей. Громадянська свідомість дуже сильно виросла останнім часом. Наступне — це безумовно запит на нові обличчя, це вже не статус КВО, не Establishment, це вже не люди, які були у політиці по 20-30 років. Покоління “Совка”, я їх так називаю, покоління політиків, які виросли із “Червоних армій”, машинобудівних заводів і т. д. потроху йде. Це великий і дуже важливий тренд.  І останній тренд — це запит на харизматичних та цікавих лідерів. Вік однотипних політиків вже відходить у минуле. Все більш важливою стає роль інтернету та швидкого медійного управління процесами. 

Декілька порад для політиків-початківців та тих, хто має бажання туди йти.

Часто питають, що потрібно для того, щоб стати політиком? Якщо ви вмієте говорити, якщо любите працювати, якщо у вас є бажання щось змінити у своєму житті, житті близьких чи країни, то ви можете стати політиком. Більше нічого не потрібно. Для того, аби стати політичним діячем не потрібно закінчувати університетів. Це лише питання досвіду та бажання працювати. Під лежачий камінь, як відомо, вода не тече.  

Завжди моя порада кандидатам та новачкам: якщо у вас є бажання, то потрібно цим займатись. Звичайно, це дуже важко, тут потрібно бути готовим до перших серйозних програшів. Але ми знаємо імена тих політиків та історичних діячів, які з 3-го та 4-го разів ставали президентами. Повторюсь, це лише  питання часу. Якщо ви у політику приходите надовго та серйозно, то яка різниця, коли ви досягнете своєї мети, завтра чи через 10 років. Неважливо! У цій справі також важливе терпіння та наполегливість. Усе інше — не важливе. Першочергове завжди бажання людини. Це таке ж вміння, як і заняття спортом.  

Авторка: Юлія Ільницька.