Скільки Україна винна КНР? Пояснюють у Центрі Економічної стратегії
На сьогодні Китай — це країна, що зростає та має вплив на всі економіки світу.
"Україна зі своїм волатильним політичним ландшафтом не потрапила в китайську орбіту, як це трапилося з деякими іншими східноєвропейськими країнами. Однак, протягом останніх семи років Китай нарощував обсяг торгівлі з Україною, придбав відносно великі активи у сфері енергетики та сільського господарства, а також намагався придбати актив з будівництва авіаційних двигунів", — пишуть у Центрі економічної стратегії.
Тому у звіті від ЦЕС розглянули, який слід в економіці України залишила КНР, які найголовніші зміни стались у двосторонніх відносинах між Україною та Китаєм та яка загальна китайська ділова практика в Україні.
По-перше, Китайська Народна Республіка є найбільшим торговим партнером України. У Центрі повідомляють, що загальний товарооборот виріс з 2% українського ВВП (2001 рік) до 11% (у 2020 році). У 2004 році Україна отримала статус неттоімпортера. Проте структура торгівлі нерівномірна, тому держава експортує переважно сировину, а імпортує перероблені товари, зокрема високотехнологічні.
У той самий час китайські прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Україну не великі. Наприклад, з початку 2021 року з материкового Китаю надійшли лише 47 млн доларів, ще 60 млн доларів — з Гонконгу. Окрім того, деякі інвестиції прямувались через Сінгапур, Нідерланди та інших, що є звичайною практикою для КНР, яка пов‘язана з внутрішньою інвестиційною політикою. У Центрі економічної стратегії заявляють, що це не ухилення від санкцій чи оптимізація оподаткування.
Китай активно користується борговими інструментами, а Україна має борг перед КНР. Наприклад, велика кількість проєктів, які здійснились за допомогою Китаю, передбачали позику значної суми грошей.
Як повідомляє «Економічна правда», у грудні 2012 року Державна продовольчо-зернова корпорація (ДПЗКУ) взяла кредит у китайського Ексімбанку на суму в 1,5 млрд доларів. Ці кошти знадобились для постачання українського зерна до Піднебесної, а фінансовим гарантом за цією позикою виступив уряд України, а отже, податки платників.
У матеріалі від «Економічної правди» йдеться, що за місяць до повномасштабного вторгнення росії, Україні вдалось виплатити КНР за кредитом лише 2,5 млрд грн.
Зазвичай найбільшими інвесторами є державні підприємства, оскільки інвестиції мають не комерційні, а й політичні цілі. Також кредити надають державні банки. Найчастіше Китайські компанії співпрацюють з українськими державними підприємствами у сфері енергетики та сільського господарства.
КНР не готові ризикувати, тому більшість угод передбачають участь українського уряду і державні гарантії, про що згадувалось раніше. У деяких випадках ці гарантії частково виконані. У Центрі додають, що Китай не практикує прямої участі у галузях, які дуже сильно регулюються.
Більшість інвестицій КНР зроблені з тактичних міркувань та створюють незначну додану вартість. Існує не так багато нових проєктів, які створюють робочі місця і приносять користь ланцюжкам доданої вартості. Центр економічної стратегії наголошує, що найбільші китайські активи створені іншими компаніями, а потім купуються або отримуються як застава.
Китай оголошував велику кількість проєктів і угод, які не реалізувались. Це означає, що КНР вимагав спеціальні умови, щодо яких сторони не зуміли домовитись. Коли мова йде про реалізовані проєкти — такі умови передбачались, наприклад, в обхід законодавства про державні закупівлі. Також нереалізацію проєктів можна пояснити невмінням китайців працювати у таких мінливих умовах.
І на останок, у звіті підкреслюють, що у рамках експортних контрактів у сфері технологій КНР іноді намагається включити у контракт пункт про передачу інтелектуальної власності. У разі якщо ці положення не передбачаються, компанії Китаю проводять зворотну розробку та самостійно конструюють пристрій, машину чи будь-який інший транспортний засіб.