“Живі очі” на картинах прекрасної художниці з Дніпровщини!

“Живі очі” на картинах прекрасної художниці з Дніпровщини!
131700 ПЕРЕГЛЯДІВ

Жінка-оркестр, жінка-воєнний, жінка-художниця, вольова героїня, мати – всі ці слова про талановиту українську художницю Катерину Полякову. В армії вона вже 25 років, і це не лише не погіршило її талант, а й зробило його більш живим та більш близьким до людей. В часи, коли в кожного щось болить про це потрібно говорити. Адже хтось чекає на батька з АТО, хтось на сина із полону, а хтось просто хвилинку тиші, аби звернутись до неба.

Народилась Катерина в родині художників, музикантів та воєнних. По матері всі митці, по батьку, навпаки – військові. Тож ці дві професії гармонійно сплелися в жінці. В 1995 році Полякова завершила художнє училище, проте роботу знайти було важко, тож жінка пішла до армії. Там до 2014 року вона займалась музикою в оркестрі та створювала різноманітні графічні дизайни для бригади. А потім війна… Вона наклала величезний відбиток на душу жінки, через що Катерина не писала нічого цілих 5 років.

А не так давно її капелан надихнув її знову взяти пензля до рук. Він сказав, що вона вміє писати, що в неї це виходить просто неймовірно, тож попри біль та страждання потрібно все ж таки жити. Першим, кого вона намалювала був батько капелана, який позував їй під час розмови, потім сам капелан, а тоді і всі члени бригади. Жінка зрозуміла, що про таких людей варто говорити. В їхніх очах біль, страждання, сила, надія. Малювати сильних людей – це не примха, а виклик, який не так просто здолати. Тож тепер художниця пише весь вільний час.

Про виставку поки не думає, проте в планах вже нові сюжети картин. Вона хоче показати жінок-військових. Дітей, які чекають батьків з війни. Матерів, що кожного дня моляться за синів та дочок. На її думку, саме заради таких моментів і варто жити. Проте як нам дізнатись про своїх героїв, якщо про них будуть мовчати. Тож художниця тепер нізащо не припинить свою роботу. А ми будемо чекати на нові портрети людей із “живими очима”.