Олена Мокренчук: За що воюють росіяни?
Полонені росіяни – окрема тема на фронті. Щодня від військових надходить інформація про тих росіян, хто здається в полон сам, або був захоплений під час спроб штурмувати наші позиції. В інтернет-просторі гуляють відео здачі «чмобіків» у полон та допитів російських «воєнів»: зазвичай принижені, налякані, вони белькочуть щось про невиплачені кредити, які вони сподівалися погасити, вбиваючи українців, або запевняють, що вони «заблудились».
Ми поговорили з військовослужбовцем, який має досвід спілкування з полоненими як під час відбиття широкомасштабного вторгнення, так і на початку війни, в 2014-2021 роках.
- Як ви вважаєте, росіяни справді воюють за гроші?
- У більшості випадків. Їм платять 120 тисяч фублів за перший контракт, а це для них шалені гроші, тим більше для мешканця російської глибинки. Можна якусь «квартирушку» купити, чи «Ладу-калину»... Вони ж не думають, що ці кошти доведеться відпрацьовувати, віддавати власним життям.
- Тобто, фактично продають себе «на м’ясо»?
- Десь так. Ті, хто, може, думав, що потім можна буде якось обдурити, відпетляти, втекти – здебільшого помиляються: продався – шуруй вперед! Були випадки, коли до нас в полон потрапляли люди, яким буквально дали автомат, два рожка і відправили штурмувати наші окопи, попередивши, що назад вони повернутися не зможуть, бо їх пристрелять.
- Що, і зовсім немає «ідейних»?
- Чому немає? Трапляються... Накачані пропагандою по самі гланди, які заявляють, що ненавидять нас, бо ми робимо якісь жахливі речі, про які їм емоційно розповіли з телевізора або «поінформували» на навчальній базі перед відправкою на фронт. Деякі прямо заявляють, що прийшли «мочить хохлов» просто тому, що «вас убивать надо». Інші запевняють, ніби «хотели разобраться».
- Мабуть, це якісь маргінали?
- Здебільшого так. Хоча ви ж розумієте: ми аналізуємо зараз тих, хто потрапив до нас в полон, а це далеко не вся вибірка російських військовослужбовців. Бувають і доволі освічені люди: недавно одного полоненого ми пробили через інтернет-мережі – він виявився шкільним вчителем, з двома вищими освітами. Але виглядає як бомж, і рівень мислення приблизно той самий. Один був сказав, що посварився з дружиною і втік від неї на війну. Зараз серед тих, хто здається в полон, побільшало колишніх ув’язнених: для них це спосіб «анулювати» судимість і вийти на волю, як кажуть, «с чистой совестью».
- Чиста совість – після вбивства людей?
- Їм так кажуть. Враховуючи те, що багато хто з таких зеків-воєнів був засуджений саме за вбивство, їхній «профіль» змінився не дуже.
- Зараз вже не говорять «мы пришли вас убивать, потому что вы скакали на Майдане», або «потому что вы предали своего царя»? В 2014-му, та навіть ще в 2016-му такі заяви часто лунали...
- Думаю, ті, що приходять зараз, вже взагалі забули, з чого все почалося. Тим більше, що та мотивація від початку була так собі: всім відомо, що плани «русской весны» розроблялися росіянами ще в 90-х відразу після розвалу радянського союзу, а вологі мрії про відновлення імперії лунають з телеекранів та вуст російських політиків всі 35 пост-радянських років. Сьогодні полонені частіше розповідають нам про «вы убиваете бабушек и дедушек, когда они выходят праздновать 9 мая» та «вы уничтожаете памятники русским героям». Хоча насправді щоденними бомбардуваннями та обстрілами вони самостійно вже вбили та поранили десятки тисяч «бабушек и дедушек», зруйнували домівки «героев великой отечественной войны», зтерли на порох міста і села найбільш проросійських регіонів України, всі ці вулиці леніна та пам’ятники дзержинському.
- Погоджуюсь. Сьогодні денаціфікацію в сенсі позбавлення суспільства від залишків совкофілії найефективніше проводять саме росіяни: після кожного їхнього обстрілу кількість прихильників ідеї знищення росії як явища зростає і в Україні, і в світі.
- Слава Богу, хоч перестали набиватися нам в рідню. Бо це ж явна шизофренія: називатися «братьями» і їхати вбивати «братьев». Починаючи з 2022 року полонені чітко артикулюють, що вважають нас своїми ворогами – хоча причини такої ворожості називають геть різні. Найпоширеніші – «хохлы нас всегда ненавидели» та «вы убиваете мирных детей Донбасса». На питання, з чого вони вирішили, ніби ми «вбиваємо» громадян своєї країни, адже Донбас є частиною України, зазвичай мовчать: не знають, що сказати.
- А от цікаво, чи озвучують вони якось, коли для них особисто закінчиться війна? Наприклад, з нами все ясно: звільнимо від ворожих орд Україну в межах кордонів 1991 року, убезпечимо наших громадян від обстрілів та руйнувань з боку рф – і все, розійдемося по хатах та по своїх роботах. А що в уявленні росіян має статися, щоб вони сказали: «бери шинель, пошли домой» і повернулися у свої «избушки»? Що полонені говорять про це?
- Чесно? Нічого не говорять. Для них і початок, і кінець війни відбувається «по отмашке царя». Тобто, як путін скаже. Скаже воювати – побіжать в Україну, Сирію, Грузію, Афганістан, Німеччину чи куди там ще. Скаже повертатися – повернуться. У них немає власної думки про це, лише те, що озвучують у телевізорі. Кого призначить цар ворогом, на того і накинуться.
- Тобто, єдиний шанс закінчити війну – це скинути путіна?
- Ви в це вірите? Що вони його скинуть?
- Мабуть, ні...
- Мені теж слабо віриться. Та навіть якщо скинуть цього путіна, або він сам помре, вони оберуть собі іншого, такого самого кривавого тирана. Згадайте, кого вони цінують і ким пишаються? Іван Грозний, Петро Перший, Ленін, Сталін...
- Микола Кривавий... Пам’ятаю, перед початком війни, ще в 2013 році, вони заліпили всі банери в наших містах плакатами із зображенням розстріляної царської сім’ї і написами «Прости нас, царь-батюшка». Ми тоді ще дивувалися: яким боком ми, українці, до вашого царь-батюшки? Самі розстріляли, самі й кайтеся, ми вам не психотерапевти.
- Зараз у них теж відчувається ось це бажання «сильної руки», суто зеківське поняття ієрархії. Своїх командирів вони не поважають, але панічно бояться. Їх так звана дисципліна тримається на страху та знущаннях. Втім, вони, як зазвичай люди підневільні, завжди готові надурити свого «хазяїна», в даному випадку командира: саботувати виконання наказів, здатися в полон тощо. Тим більше, що умови перебування в українському полоні – це не російський полон. Для багатьох з них полон це не просто можливість залишитися живим, а ще й нормальні умови проживання і харчування, чого вони не бачили у себе вдома. Втім, не всі з них про це знають: російські пропагандисти зазвичай розповідають їм про жахливі тортури в українському полоні, щоб перешкодити масовому дезертирству.
- На вашу думку, що можна зробити, щоб змусити чи переконати росіян перестати воювати з нами?
- Питання не до мене, я відповіді не знаю. І, судячи з того, що війна триває вже одинадцятий рік, втягуючи в цей вир нові й нові країни – не знає ніхто. Але це справді важливе питання, від його вирішення залежить, чи буде вогонь війни поширюватися далі, а чи згасне.
- Дякую за цікаву розмову і чесні відповіді!
- Будь ласка. Звертайтеся. Що знаю – розкажу.
(Фото ілюстративні, взяті з інтернет-простору)
Автор: майор Олена Мокренчук, пресофіцер ЗСУ